– born in 1981 in Brovary, Ukraine. She graduated from Shevchenko State Art School (department of sculpture) (was not accepted to the National Academy of Visual Arts and Architecture). Member of R.E.P. She creates site-specific projects: sculptures, mosaics, installations, objects and actions. In her artwork, she focuses on local contexts and place-people interactions. She was twice a participant of the Ukrainian pavilion at the 55th and 56th Venice Biennale and the main project participant of the 57th Venice Biennale. She cooperates with GALLERIA CONTINUA, San Gimignano / Beijing / Le Moulin / Havana / Sao Paulo / Paris, Gallery ZAHORIAN & VAN ESPEN, Bratislava / Prague. Works and resides in Kyiv.
Instead of a statement Iryna Polikarchuk talked with the artist
Why do you make art? Do you consider your artistic practice part of your own identity?
Sure, this is my identity, as I do not do anything else at all. I have not even had a vacation for eight years, the one that I would plan myself and go. I travel solely with my projects, and it takes up to 99% of my life – with no exaggeration.
In fact, I had no conscious choice to do art. While being in the sixth grade, I was sent to an art school. I lived in a boarding school away from my parents. At first, I liked to do tasks – mostly drawing. Additionally, I attended the sculpture studio. But it was the practice of creativity that I started doing quite late – when I graduated from the school. I loved colour, however the classical academic sculpture education anticipates only monochrome images. The first thing I did after I graduated school was that I bought a bunch of felt-tip pens at a flea market and started drawing from nature with them. This was, so to say, the first step towards some kind of self-expression. These were sketches about the city.
What is contemporary art for you?
Contemporary art is the system where artists’ ideas are being transmitted, in my practice – it is the attention to the environment, the world’s and Ukraine’s events, events in small communities. Constant observation over the present, over the processes and the dynamics of change.
You are often perceived as an artist who works with tiles (as you say yourself). What artwork, maybe more than one, do you associate yourself with the most?
It is difficult for me to choose one work, there are so many of them that I do not have time to post them on my webpage. That means that I am a person who is greedy for the implementation of ideas: the further I go, the more opportunities I have. There is no lack of ideas, there is a lack of time. I usually prefer the art works that I am currently working on. I perceive myself as an all-in-one project that is in process, that is being transformed, that is being finalized. If it becomes tiring, and I will start reproducing let us say diamonds or bananas with other people’s hands, then I will consider this project to be over. Currently, there are many ideas and plans.
Does being a woman generally affect your artistic practice?
I don’t remember the times when I worked alone. I always worked in a team, sometimes I have paid co-workers, sometimes my friends helped – it depends. But I can say that I am able to organize a process and I do not know whether it has something to do with the fact that I am a woman or not, but this is how I work: ideation is something very personal, while execution is a collective work which I enjoy, yet I find it the most difficult. I cannot say that I felt any oppression. I studied sculpture. There were 8 of us: 2 girls and 6 boys. Sculpture is believed not to be a woman’s business, that is probably why I have never been too feminine.
My social circle consisted solely of creative people who were distant to the patriarchal system. Artists, musicians, filmmakers were among them. Here, completely different relationships prevail. I have never faced the problem that I am a woman.
And through art? Many artists contextualize their art practice precisely through the viewpoint of them being women.
Yes, yet I work with other subject-matters. I can say that I have been working with diverse contexts over the past 5-6 years, meaning that there has been a quite fast response. Usually, I come somewhere, get acquainted with the space and local stories, and develop a project based on this newly acquired knowledge. And this is what interests me the most now. If there were an interesting context related to feminism, I might come up with something. So far there are no such plans.
Who is Zhanna Kadyrova, the artist?
In short, she is rather a practitioner than a theorist. It means that I am a practicing artist. I create everything based on my own experience, paying my own dues, on my intuition, on some kind of world’s examination, on my subjective analysis. I am just testing everything on my own skin, and act accordingly.
By the way, do you use gender-specific titles?
You see, it is difficult to use them now. Being a theorist or practitioner is such an anchored concept, but generally I am trying to accustom myself to introducing Zhanna Kadyrova as a female artist. I am getting used to it, but sometimes, automatically “Zhanna Kadyriva, the artist” pops up. Yet, I am a female artist.
The final version of the statement was edited in collaboration with Iryna Polikarchuk (2021).
1Image: Zhanna Kadyrova, Market, Venice Biennale, Venice, Italy, 2019. Courtesy of the artist.2Image: Zhanna Kadyrova, Market, Venice Biennale, Venice, Italy, 2019. Courtesy of the artist.
3Image: Zhanna Kadyrova, Market, Kyiv, Ukraine, 2018. Courtesy of the artist.
4Image: Zhanna Kadyrova, Market, PULSE, Miami Beach, USA, 2018. Courtesy of the artist.
5Image: Zhanna Kadyrova, Market, PULSE, Miami Beach, USA, 2018. Courtesy of the artist.
6Image: Zhanna Kadyrova, Monumental propaganda, Tiles, Kyiv, Ukraine, 2013. Courtesy of the artist.
7Image: Zhanna Kadyrova, Origami, Ivano-Frankivsk, Ukraine, 2018. Courtesy of the artist.
8Image: Zhanna Kadyrova, Origami, Ivano-Frankivsk, Ukraine, 2018. Courtesy of the artist.
9Image: Zhanna Kadyrova, Zhanna Kadyrova, Origami, Ivano-Frankivsk, Ukraine, 2018. Courtesy of the artist.
10Image: Zhanna Kadyrova, Monument to the new monument, Sharhorod, Ukraine, 2009. Courtesy of the artist.
11Image: Zhanna Kadyrova, Monument to the new monument, Sharhorod, Ukraine, 2009. Courtesy of the artist.
12Image: Zhanna Kadyrova, Performance, Kyiv, Ukraine, 2015. Courtesy of the artist.
13Image: Zhanna Kadyrova, Apple, Perm, Russia, 2010. Courtesy of the artist.
14Image: Zhanna Kadyrova, Apple, Perm, Russia, 2010. Courtesy of the artist.
15Image: Zhanna Kadyrova, Second hand, Bratislava, Slovakia, 2020. Courtesy of the artist.
16Image: Zhanna Kadyrova, Second hand, Bratislava, Slovakia, 2020. Courtesy of the artist.
17Image: Zhanna Kadyrova, Second hand, Darnytsia Silk Factory, Kyiv, Ukraine, 2015. Courtesy of the artist.
18Image: Zhanna Kadyrova, Second hand, Darnytsia Silk Factory, Kyiv, Ukraine, 2015. Courtesy of the artist.
19Image: Zhanna Kadyrova, Second hand, SRZ, Odessa, Ukraine, 2020. Courtesy of the artist.
20Image: Zhanna Kadyrova, Second hand, Kyiv Film Copy Factory, Kyiv, Ukraine, 2017. Courtesy of the artist.
– народилася в 1981 році у Броварах, Україна. Закінчила Державну художню середню школу ім. Т.Г. Шевченка (відділення скульптури) (не поступила в Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури). Учасниця групи Р.Е.П. Створює site specific проекти: скульптури, мозаїки, інсталяції, об’єкти, акції. В своїй практиці фокусується на локальних контекстах, взаємодіє з місцем та людьми. Двічи була учасницею українського павільйону на Венеційській 56, 55 бієнале та учасницею головного проекту 57 Венеційської бієнале. Працює з GALLERIA CONTINUA, San Gimignano / Beijing / Le Мoulin/ Havana /Rome/ Sao Paulo/ Paris Gallery ZAHORIAN & VAN ESPEN, Bratislava / Prague Живе та працює у Києві
Замість маніфесту Розмовляла з художницею Ірина Полікарчук
Чому ти займаєшся мистецтвом і чи вважаєш свою мистецьку практику частиною власної ідентичності?
Звичайно, це моя ідентичність, бо я взагалі нічим більше не займаюся. У мене вже навіть вісім років не було відпустки, такої, щоб я сама спланувала і кудись поїхала. Я виключно їжджу з проектами, все це займає 99% мого життя, без перебільшення.
Насправді, в мене не було свідомого вибору займатись мистецтвом. Мене віддали в художню школу в шостому класі, і я жила в інтернаті, окремо від батьків. Спочатку мені подобалось виконувати завдання, переважно малювати. Також додатково ходила в скульптурну студію. Але саме творчістю я почала займатися досить пізно, коли випустилася зі школи. Я любила колір, а класична академічна скульптурна освіта передбачає виключно монохромні зображення. Перше, що я зробила після школи, – купила на барахолці собі купу фломастерів і почала малювати з натури вже ними. І це, можна сказати, такий перший крок в бік якогось самовираження, і це були замальовки про місто.
Що для тебе сучасне мистецтво?
Сучасне мистецтво – це система, де транслюються ідеї художників, в моїй практиці це увага до навколишнього, подій в світі, Україні та в малих ком’юніті. Постійне спостереження за сьогоденням, за процесами, за динамікою змін.
Тебе часто сприймають як художницю, яка працює з кахлями (ти сама про це кажеш), але з якою зі своїх робіт, а може з кількома, ти себе найбільше ідентифікуєш?
Мені складно обрати одну роботу, їх настільки багато, що я не встигаю їх викладати на сайт. Тобто, я людина, що є жадібною до реалізації ідей, чим далі, тим більше у мене цих можливостей. Браку ідей немає, є брак часу. Зазвичай більше люблю ті роботи, над якими працюю. Я сприймаю себе як єдиний проект, що є в процесі, він трансформується, він дороблюється. Якщо він стане таким, що мені все набридне і я почну чужими руками штампувати, умовно, діаманти чи банани, тоді буду вважати, що проект завершено. На даному моменті є багато ідей і планів.
Те, що ти є жінкою, загалом впливає на твою художню практику?
Я не пам’ятаю, коли я працювала сама. Я завжди працюю в колективі, іноді люди працюють за гроші, іноді допомагають друзі, по-різному буває. Але, можна сказати, що у мене виходить організувати процес і я не знаю, як це пов’язано з тим, чи жінка я, чи не жінка, але в мене така практика, що формування ідей є чимось моїм особистим, а реалізація – то вже колективна робота, і я люблю цю частину реалізації, хоч вона і виявляється найважчою.
Я не можу сказати, що я відчувала якісь утиски. Я вчилась на скульптурі, нас було 8 людей: 2 дівчини і 6 хлопців. Вважається, що скульптура – це не жіноча справа, можливо тому я ніколи не була занадто жіночною,
Моє коло спілкування складалося виключно з людей творчих, яким був чужий патріархальний уклад. Серед них художники, музиканти, кіношники. Тут існують зовсім інші взаэмозв’язки, я ніколи не зіштовхувалась з проблемами, що я є жіночої статі.
А в темах? Багато художниць осмислюють свою практику якраз через призму того, що вони жінки.
Так, але я працюю з іншими темами. Можна сказати, що останні 5-6 років – це взаємодія з якимись контекстами, тобто досить таке швидке реагування. Зазвичай я кудись приїжджаю, знайомлюсь з середовищем, знайомлюсь з локацією, місцевими історіями, розробляю проект на базі цих нових знань. І це зараз мене найбільше цікавить. Якщо буде цікавий контекст, пов’язаний з фемінізмом, можливо, я теж щось придумаю, але поки таких планів немає.
Хто така художниця Жанна Кадирова?
Це не теоретикиня, а практикиня, якщо коротко. Тобто я художник-практик. Я все роблю на своєму досвіді, на набиванні шишок, на інтуїції, на якомусь спостереженні за світом, суб’єктивному аналізі.
Просто я все перевіряю на своєму досвіді і дію на його базі.
До речі, ти вживаєш фемінітиви?
Бачиш, тут складно їх вжити. Теоретик і практик – це такі вже сталі конструкції але, в принципі, я намагаюся себе привчити представлятись не художник, а художниця. Я звикаю, але на автоматі, іноді в мене вискакує «художник Жанна Кадирова». Але все-таки я – художниця.
Текст написано у співпраці з Іриною Полікарчук (2021).
1Зображення: Жанна Кадирова, Маркет, Венеційська бієнале, Венеція, Італія, 2019. Надано художницею.
