Yulia Krivich / Юлія Кривич

– born in 1988 in Dnipro, Ukraine – a female artist and photographer. Graduated from the Academy of architecture and civil engineering in her hometown, and the Academy of Arts in Warsaw. In her artistic practice, she addresses the issues of identity, and employs the elements of activism combined with a personal story. The artist’s interests include the topics of migration and the ones connected to Eastern Europe. Winner of ShowOFF section at Krakow Photomonth (2015), participant of Pla(t)form at the Museum of Photography in Winterthur, Switzerland (2018), Pinchuk Art Center Award nominee in Kyiv (2018), Warsaw City scholar (2021), participant of WHW Akademija in Zagreb (2021), and Futures Platform in Amsterdam (2021). Yuliia lives in Warsaw and works at the Academy of Arts in Szczecin – in the studio of photography and post-artistic engagement.


I believe in the effectiveness of art which goes beyond classical material artwork. In this domain we can exceed different limits, initiate events, demolish old cultural myths, highlight complex and obscure topics, and create socially valuable forms. To my viewpoint, art is political and is able to shape reality.

One of the main research topics in my artistic practice is the issue of identity. I was born in Dnipro, Eastern Ukraine. Ten years ago I moved to Warsaw to study at the Academy of Arts. This life experience served me as a point of departure, and later became one of the central topics of my artistic work1.

I started my professional career with photography, where I combined a documentary approach with a visual narration, as well as personal with political. In 2013, I defended my master thesis where for the first time I touched upon the issue of cultural and national identity entitled My World Is Not Where I Am2. My research was devoted to the young generation of people who are the same age as independent Ukraine. After graduating from the Academy, I continued to do photography in Ukraine. The Revolution of Dignity, the annexation of Crimea and the beginning of the war in the East were the backgrounds of my story. I collected documentary images from my trips which carved a way to my next artwork called Premonition34. It addresses a strong feeling about the global social change approaching Eastern Europe.

One of those changes that worried me was the “right-wing turn” in Europe and the rest of the world. Daring&Youth56 became a reflection on this issue. For two years, I had been photographing twenty-year-old Ukrainian nationalists who had already acquired the status of war veterans and were celebrities on social networks. My interest was the global politics of post-truth and manipulations online. I examined the right-wing narrative of their virtual world (Instagram) which they pressed into their real world as national heroism. Parallel to this, the decommunization of public space was underway in Ukraine. I observed this process through the symbolism of the abandoned Lenin Palace of Culture in my hometown. Ultimately, I linked the propaganda magazines about the courage during the Second World War and the documents recovered in Lenin Palace of Culture with the military-patriotic bravery and radical nationalization of Ukraine during the first years of the war in the Eastern Ukraine.

For me, the issues of identity and belonging are not only artistic, but also personal. I identify myself as a migrant, however this is only one of my numerous life experiences. I am also a cultural worker, a woman who lives in Poland, a teacher, a daughter and a granddaughter. I come from a family where several generations of women had migrated, and all of them are from Eastern Europe. I am fascinated by the “intermediate status” here, and consider the national identity to be a volatile element related to my experience.

Since 2017, I have been addressing the place of my residence. After having felt like an assimilated resident of Poland, I decided to continue working with this personal experience. Thus, in the project Remapping, 201778 I reflect on stereotypes linked to migrants in Poland as well as historical representation of Ukraine within the Polish culture and language.

The happening In Ukraine910 at the Western Railway Station in Warsaw – the place where migrants from Ukraine most often arrive – was a turning point in my artistic practice. The campaign was dedicated to the shift of rhetorics and emergence of the question whether it is possible to examine current relations between Poland and Ukraine from the perspective of post-colonialism.

Being rooted in photography, I expand my interest further into the practices of activism and collective action as the interdisciplinary domain. During the lockdown in 2020, together with Yuriy Biley and Vera Zalutskaya, I established an artistic and curatorial group ZA*Group (*foreign artists living in Poland)1112. The overarching topic for all of us has been the experience of migration for cultural workers. We wish to broaden the opportunities for foreign male and female artists who live in Poland, as well as cover the issues of their working conditions. We are interested in how the cultural landscape of Poland is changing due to the integration of new people coming from various cultural backgrounds.

The text was written in collaboration with Kateryna Rusetska (2022).

1Image: Yulia Krivich, Migrant’s Day, 2021. Courtesy of the artist.  
2Image: Yulia Krivich, My World Is Not Where I Am, 2013. Courtesy of the artist.  
3Image: Yulia Krivich, Premonition, 2013-2014. Courtesy of the artist.  
4Image: Yulia Krivich, Premonition, 2013-2014. Courtesy of the artist. 
5Image: Yulia Krivich, Daring&Youth, 2016-2017. Courtesy of the artist.  
6Image: Yulia Krivich, Daring&Youth, 2016-2017. Courtesy of the artist.  
7Image: Yulia Krivich, Remapping, 2017. Courtesy of the artist.  
8Image: Yulia Krivich, Remapping, 2017. Courtesy of the artist. 
9Image: Yulia Krivich, In Ukraine, 2019. Courtesy of the artist. 
10Image: Yulia Krivich, In Ukraine, 2019. Courtesy of the artist. 
11Image: ZA*Group (Yulia Krivich, Yuriy Biley, Vera Zalutskaya), ZA*Zin, 2020. Courtesy of the artist. 
12Image: ZA*Group (Yulia Krivich, Yuriy Biley, Vera Zalutskaya), ZA*Zin, 2020. Courtesy of the artist. 

– народилася у 1988 році у Дніпрі, Україна — художниця, фотографиня. Закінчила Академію архітектури та будівництва у своєму рідному місті та Академію мистецтв у Варшаві. У своїй мистецькій практиці звертається до питань ідентичності, використовує елементи активізму, поєднуючи з особистою історією. До кола інтересів художниці входять питання міграції та теми пов’язані зі Східною Європою. Переможниця секції ShowOFF на Photomonth у Кракові (2015), учасниця Pla(t)form у Музеї фотографії у Вінтертурі, Швейцарія (2018), номінантка на премію Pinchuk Art Center у Києві (2018), стипендіатка міста Варшави (2021), учасниця WHW Akademija у Загребі (2021), Futures Platform в Амстердамі (2021). Юлія живе у Варшаві та працює в Академії мистецтв у Щецині у студії фотографії та постартистичної діяльності. 


Я вірю в ефективність мистецтва, яке виходить за межі класичної матеріальної творчості. На цьому полі ми можемо перетинати різні межі, ініціювати події, руйнувати старі культурні міфи, висвітлювати складні та неочевидні теми та створювати суспільно корисні форми. На мою думку, мистецтво політичне і може формувати реальність1.

Однією з головних тем дослідження в моїй практиці є питання ідентичності. Я народилась у місті Дніпро, у Східній Україні. Десять років тому переїхала до Варшави, щоб навчатися в Академії мистецтв. Цей життєвий досвід послужив мені відправною точкою і згодом став однією з основних тем у творчості.

Я розпочала свій професійний шлях із фотографії, поєднуючи документальний підхід із візуальною наррацією, особисте — з політичним. У 2013 році я захистила диплом магістра, в якому вперше торкнулася питання культурної та національної ідентичності під назвою Мій Мир Не Там Де Я2. Моє дослідження було присвячене молодому поколінню — ровесникам незалежної України. Після закінчення академії я продовжила фотографувати в Україні. Революція Гідності, анексія Криму та початок війни на сході країни були тлом моєї історії. Я збирала документальні зображення зі своїх поїздок, з чого згодом з’явилася наступна робота — Передчуття34. У ній йдеться про передчуття глобальних соціальних змін у Східній Європі.

Однією з таких змін, які мене насторожували, був «правий поворот» у Європі та світі. Рефлексією на цю тему стала робота Daring&Youth56. Протягом двох років я фотографувала двадцятирічних українських націоналістів, які вже набули статусу ветеранів війни і були знаменитостями у соціальних мережах. Мене цікавила глобальна політика постправди і маніпуляцій в інтернеті. Я аналізувала правий наратив їхнього віртуального світу (Інстаграм), який вони просували у світ реальний як національний героїзм. Паралельно в Україні відбувалася декомунізація суспільного простору. Я дивилася на цей процес через символіку занедбаного Палацу культури імені Леніна в моєму рідному місті. На кінець я пов’язала пропагандистські журнали про героїзм під час Другої світової війни та знайдені документи у Палаці Культури з військово-патріотичною героїзацією та радикальною націоналізацією України в перші роки війни на Сході країни.

Для мене питання ідентичності та приналежності — не лише мистецькі, а й особисті. Я ідентифікую себе як мігрантку, але це лише один із моїх численних життєвих досвідів. Я також робітниця культури, жінка, яка мешкає в Варшаві, викладачка, дочка та онучка. Я походжу з сім’ї, де кілька поколінь жінок мігрували, і всі вони родом зі Східної Європи. Я зачарована “проміжним становищем” тут. І розглядаю національну ідентичність як мінливий елемент, пов’язаний із моїм досвідом.

З 2017 року я звертаюся до того місця, де мешкаю. Відчувши себе асимільованою жителькою Польщі, я вирішила і далі працювати і з цим особистим досвідом. Так у проєкті Remmapping78 я розмірковую про стереотипи, пов’язані з мігрантами в Польщі, та історичну репрезентацію України в польській культурі та мові.

Поворотним моментом у моїй мистецькій практиці став хепенінг В Україні910 на Західному залізничному вокзалі Варшави — місці, куди найчастіше приїжджають мігранти з України. Акція була присвячена зміні мови та постановці питання про те, чи можливий розгляд сучасних відносин Польщі та України з погляду постколоніальної позиції.

Виходячи з фотографії, зараз я все більше цікавлюся практиками активізму та колективної діяльності на межі різних дисциплін. Під час локдауну у 2020 році спільно з Юрієм Білеєм та Вірою Залуцькою ми заснували художньо-кураторську групу ZA*Group (*іноземні художники, котрі мешкають у Польщі)1112. Тема, яка нас усіх об’єднує, є міграційним досвідом працівників сфери культури. Ми хочемо розширити можливості іноземних художниць і художників, що живуть у Польщі, а також висвітлювати питання щодо їхніх умов роботи. Нас цікавить, як змінюється культурний ландшафт Польщі у зв’язку з інтеграцією нових людей з різних культурних контекстів.

Текст написано у співпраці з кураторкою Катериною Русецькою (2022).

1Зображення: Юлія Кривич, День мігранта, 2021, фото на початку. Зображення надано авторкою. 
2Зображення: Юлія Кривич, Мій Мир Не Там Де Я, 2013. Зображення надано авторкою. 
3Зображення: Юлія Кривич, Передчуття, 2013-2014. Зображення надано авторкою. 
4Зображення: Юлія Кривич, Передчуття, 2013-2014. Зображення надано авторкою. 
5Зображення: Юлія Кривич, Daring&Youth, 2016-2017. Зображення надано авторкою. 
6Зображення: Юлія Кривич, Daring&Youth, 2016-2017. Зображення надано авторкою. 
7Зображення: Юлія Кривич, Remmapping, 2017. Зображення надано авторкою. 
8Зображення: Юлія Кривич, Remmapping, 2017. Зображення надано авторкою. 
9Зображення: Юлія Кривич, В Україні, 2019. Зображення надано авторкою. 
10Зображення: Юлія Кривич, В Україні, 2019. Зображення надано авторкою. 
11Зображення: ZA*Group (Юлія Кривич спільно з Юрієм Білеєм та Вірою Залуцькою), ZA*Zin, 2020. фото: Юлія Кривич. Зображення надано авторкою. 
12Зображення: ZA*Group (Юлія Кривич спільно з Юрієм Білеєм та Вірою Залуцькою), ZA*Zin, 2020. фото: Юлія Кривич. Зображення надано авторкою. 

– urodzona w 1988 roku w Dnieprze w Ukrainie artystka i fotografka. Ukończyła Akademię Architektury w swoim rodzinnym mieście oraz Akademię Sztuk Pięknych w Warszawie. W swojej praktyce artystycznej porusza kwestie tożsamości, wykorzystuje elementy aktywizmu w połączeniu z własnymi doświadczeniami. Zainteresowania artystki oscylują wokół tematów migracji oraz kwestii związanych z Europą Wschodnią. Laureatka sekcji ShowOFF podczas Krakowskiego Miesiąca Fotografii (2015), uczestniczka wydarzenia Pla(t)form w Muzeum Fotografii w Winterthur w Szwajcarii (2018), nominowana do nagrody Pinchuk Art Center w Kijowie (2018), stypendystka miasta Warszawa (2021), uczestniczka WHW Akademija w Zagrzebiu (2021) oraz Futures Platform w Amsterdamie (2021). Yulia mieszka w Warszawie i pracuje na Akademii Sztuki w Szczecinie w Pracowni Fotografii i Działań Postartystycznych.

Wierzę w siłę oddziaływania sztuki, która wychodzi poza tradycyjne, materialne dzieło. Dziedzina ta pozwala na przekraczanie granic, inicjowanie wydarzeń,  obalanie starych kulturowych mitów, podkreślanie złożonych i niejasnych tematów oraz tworzenie form społecznie wartościowych. Według mnie sztuka jest polityczna i jest czynnikiem wpływającym na zmianę rzeczywistości1.

Jednym z najmocniej analizowanych tematów w mojej twórczości jest kwestia tożsamości. Urodziłam się w Dnieprze na wschodzie Ukrainy. Dziesięć lat temu przeprowadziłam się do Warszawy, żeby studiować na Akademii Sztuk Pięknych. To doświadczenie posłużyło mi jako punkt wyjścia i później stało się jednym z ważniejszych wątków mojej pracy artystycznej.

Rozpoczęłam swoją profesjonalną karierę jako fotografka, w której łączyłam podejście dokumentalne i wizualną narrację oraz sferę osobistą z polityczną. W 2013 roku obroniłam pracę dyplomową pt. Mój Świat Nie Jest Tam, Gdzie Jestem Ja2, w której po raz pierwszy podjęłam refleksję nad tożsamością kulturową i narodową. Moje badania były poświęcone osobom młodego pokolenia, które są w tym samym wieku, co niepodległa Ukraina. Po ukończeniu studiów na Akademii, kontynuowałam swoją karierę fotograficzną w Ukrainie. Kryzys ukraiński (The Revolution of Dignity), aneksja Krymu i początki wojny na Wschodzie stały się tłem moich opowieści. Zbierałam zdjęcia dokumentalne z mojej podróży, które utorowały drogę do mojej następnej pracy: Przeczucie34. Nawiązuje ona do silnego przeczucia nadchodzącej radykalnej zmiany społecznej we Wschodniej Europie.

Jedną z tych zmian, która zaniepokoiła mnie najbardziej, jest zwrot ku prawicy, mający miejsce w Europie i reszcie świata. Daring&Youth56 stała się refleksją dotyczącą tego problemu. Przez dwa lata fotografowałam dwudziestoletnich ukraińskich nacjonalistów, którzy już w tym wieku uzyskali status weteranów wojennych i stali się internetowymi celebrytami. Szczególnie interesowała mnie kwestia globalnej polityki post-prawdy i manipulacji w internecie. Prześledziłam ich prawicową narrację w świecie wirtualnym (na Instagramie), którą realizowali w realnym życiu w formie narodowego bohaterstwa. Równolegle do tego miała miejsce w Ukrainie dekomunizacja przestrzeni publicznej. Proces ten obserwowałam poprzez symbolizm opuszczonego Pałacu Kultury Lenina w moim rodzinnym mieście. Ostatecznie połączyłam propagandowe magazyny, w których pisano o odwadze w czasach II Wojny Światowej, z dokumentami odzyskanymi z Pałacu Kultury Lenina dotyczącymi militarno-patriotycznej odwagi i radykalnej nacjonalizacji w pierwszych latach wojny na wschodzie Ukrainy.

Zagadnienia tożsamości i przynależności są dla mnie nie tylko artystyczne, ale również osobiste. Identyfikuję siebie jako migrantkę, jednak jest tylko jedno z wielu moich życiowych doświadczeń. Jestem również pracownicą sektora kultury, kobietą mieszkającą w Polsce, nauczycielką i wnuczką. Pochodzę z rodziny, w której kilka pokoleń kobiet było migrantkami . Wszystkie z nich pochodzą z Europy Wschodniej.  Fascynuje mnie tutaj “status pośrednika”, a tożsamość postrzegam jako zmienny element związany z moim doświadczeniem.

Od 2017 roku nawiązuję w twórczości do mojego obecnego miejsca zamieszkania. Gdy poczułam się już zintergrowaną mieszkanką Polski, postanowiłam kontynuować pracę z tym osobistym doświadczeniem. Z tego względu w projekcie Remapping (2017)78 podjęłam refleksję na temat polskich stereotypów dotyczących migrantów oraz historycznej reprezentacji Ukrainy obecnej w polskiej kulturze i języku.

Happening W Ukrainie (2019)910, który odbył się na stacji kolejowej Warszawa Wschodnia – miejscu, w którym większość migrantów z Ukrainy kończy swoją podróż – był punktem zwrotnym w mojej karierze artystycznej. Akcja ta była poświęcona wywołaniu zmiany retoryki oraz rozpoczęciu dyskusji, czy jest możliwe zbadanie obecnych relacji polsko-ukraińskich z perspektywy postkolonialnej.

Bazując na fotografii, rozszerzam swoje zainteresowania na praktyki aktywistyczne i kolektywistyczne, jako dziedziny interdyscyplinarne. Podczas lockdown’u w 2020 roku razem z Yuriem Biley’em i Verą Zalutskają założyłam grupę artystyczno-kuratorską ZA*Group (*zagraniczni artyści żyjący w Polsce)1112. Nadrzędnym czynnikiem wspólnym dla nas wszystkich stało się doświadczenie migracji jako pracownicy kultury. Stawiamy sobie za cel poszerzenie możliwości zagranicznych artystek i artystów żyjących w Polsce oraz zwrócenie uwagi na ich warunki pracy. Interesuje nas, jak zmienia się polskie środowisko artystyczne ze względu na przeprowadzkę ludzi z różnorodnymi zapleczami kulturowymi.

Tekst napisany we współpracy z Kateryną Rusetską (2022).

1Zdjęcie: Yulia Krivich, Dzień Migrantki/ Migranta, 2021. Dzięki uprzejmości artystki.
2Zdjęcie: Yulia Krivich, Mój Świat Nie Jest Tam Gdzie Jestem Ja, 2013. Dzięki uprzejmości artystki.
3Zdjęcie: Yulia Krivich, Przeczucie, 2013 - 2014. Dzięki uprzejmości artystki.
4Zdjęcie: Yulia Krivich, Przeczucie, 2013 - 2014. Dzięki uprzejmości artystki.
5Zdjęcie: Yulia Krivich, Daring&Youth, 2016 - 2017. Dzięki uprzejmości artystki.
6Zdjęcie: Yulia Krivich, Daring&Youth, 2016 - 2017. Dzięki uprzejmości artystki.
7Zdjęcie: Yulia Krivich, Remapping, 2017. Dzięki uprzejmości artystki.

8Zdjęcie: Yulia Krivich, Remapping, 2017. Dzięki uprzejmości artystki.

9Zdjęcie: Yulia Krivich, W Ukrainie, 2019. Dzięki uprzejmości artystki.
10Zdjęcie: Yulia Krivich, W Ukrainie, 2019. Dzięki uprzejmości artystki.
11Zdjęcie: ZA*Grupa(Yulia Krivich, Yuriy Biley, Vera Zalutskaya), ZA*Zin, 2020. Dzięki uprzejmości artystki.
12Zdjęcie: ZA*Grupa(Yulia Krivich, Yuriy Biley, Vera Zalutskaya), ZA*Zin, 2020. Dzięki uprzejmości artystki.