– born in 1991 in Lviv. He received a master’s degree from the Academy of Arts in Szczecin (2019) in the field of multimedia and in the Department of Philosophy at the Taras Shevchenko National University of Kyiv (2013). He graduated from the Method Fund (2015). Co-founder and Art Platform (2009-2012). Senior researcher at the Museum of the History of Kyiv. In his practice he uses videos, installations, performances and drawings. Lives and works in Kyiv.
Artistic work never ends, it means that there are no weekends or holidays. It is about the same with the material for this work. It flows from all sides, and in order not to drown, one needs to re-word it, digest it and gratefully give it back to the world. What forms this material will take depends on the optics of an artist. In my case, I notice first and foremost the social and political dimensions of reality1.
I am part of the LGBT community, I have experienced poverty and have been observing a change in local historical narratives throughout my life. This is the most important thing and this is what my artwork is about. These are difficult topics2. And for everyone who cares about them it is clear that the situation is lousy. Nevertheless, I refuse to assert the tragedy in my artistic practice, as it leads to even greater demoralization, to a complete loss of combat readiness. The most effective option for political art is to create an alternative to the existing order, a new theory for a new practice3. I don’t know if I always succeed. Maybe now I have more power not because of the theoretical, but because of the emotional point of view. From the perspective of the experience it is also not about revolving around grief, but seeing the other side of the world. I am choosing a tragicomedy4.
The availability of my artworks is important to me, so lately I am working more and more with video. Art in public space is also important5. These mediums allow an artist to get a little closer to those who are not part of the elite artistic community. It is strange to be doing an engaged art and show your artwork in a gallery6. In fact, because of elitism, I have thoughts of leaving part or all of the world of contemporary art in favor of mass culture. I want to have a stronger connection with the practice of what we as artists theorize about7.
Written in collaboration with the curator Kateryna Rusetska (2022).
1Image: Yan Bachynskyi, My grandfather's skin, 2020, shot from the film. See: https://tworoots.de/explore/skin/. Courtesy of the artist.2Image: Yan Bachynskyi, Nebinarnistj, shot from the movie. Courtesy of the artist.
3Image: Yan Bachynskyi, Tovarystvo sekta, 2020, shot from the movie. Courtesy of the artist.
4Image: Yan Bachynskyi, Tovarystvo sekta, 2020, shot from the movie. Courtesy of the artist.
5Image: Yan Bachynskyi, Before and after a big day, 2019, shot from the video. See: https://creatingruin.net/project/before_after_big_day . Courtesy of the artist.
6Image: Yan Bachynskyi, Memorial to the Victims of Sexual Violence Project, 2021, mural. Image courtesy of the artist.
7Image: Yan Bachynskyi, Flag for biopolithics, 2017, hair embroidery on sheets. Courtesy of the artist.
– Народився в 1991 році у Львові. Ступінь магістра отримав в Академії Мистецтв в Щецині (2019), напрямок мультимедіа та в Київському Національному Університеті імені Тараса Шевченка (2013), напрямок філософія. Закінчив курс мистецтва від Method Fund (2015). Співзасновник та МГО Мистецька платформа (2009-2012). Старший науковий співробітник Музею історії міста Києва. У своїй практиці використовує відео, інсталяції, перфоманс і рисунки. Живе і працює в Києві.
Художня робота не закінчується ніколи, тобто немає вихідних і відпусток. Приблизно так само і з матеріалом для цієї роботи, він тече з усіх сторін і щоб не втонути, потрібно його перепрацьовувати, перетравлювати і вдячно віддавати назад у світ. Яких форм набере цей матеріал залежить від оптики художниці. В моєму випадку склалося так, що я помічаю в першу чергу соціальний і політичний виміри реальності1. Я є частиною ЛГБТ спільноти, маю досвід бідності і протягом всього життя спостерігаємо зміну локальних історичних наративів. Це найважливіше і про це мої роботи2. Важкі теми і всі, кому вони небайджі, зрозуміло, що ситуація паскудна. Тим не менш я відмовляюся стверджувати трагедію в своїй художній практиці, це веде до ще більшої деморалізації, до повної втрати бойової готовності. Найефективніший варіант для політичного мистецтва – це створювати альтернативу існуючому порядку, нову теорію для нової практики3. Не знаю чи мені завжди це вдається, можливо, зараз я маю більшу силу не через теоретичний, а через емоційний погляд. Зі сторони переживання так само йдеться про те, щоб не обертатися навколо горя, але бачити і іншу сторону світу. Я обираю трагікомедію4.
Мені дуже залежить на доступності моїх робіт, тому останнім часом я все більше працюю з відео, також важливим є мистецтво в публічному просторі5. Ці медіуми дозволяють трохи більше наблизитися до тих хто не входить в елітарну художню тусівку. Дивно займатися заангажованим мистецтвом і показувати свої роботи в галереї.6 Власне через елітарність у мене виникають думки полишити частково чи повністю світ сучасного мистецтва на користь масової культури. Хочеться мати більш сильний зв’язок з практикою того, про що ми як художни_ці теоретизуємо7.
Написано у співпраці з кураторокю Катериною Русецькою (2022).
1Зображення: Ян Бачинський, My grandfather's skin, 2020, кадр з фільму. Дивись: https://tworoots.de/explore/skin/. Надано художником.7Зображення: Ян Бачинський, прапор для біополітики, 2017, вишивка волоссям на простирадлі. Надано художником.
– urodzony w 1991 r. we Lwowie. Posiada tytuł magistra w dziedzinie multimediów na Akademii Sztuk Pięknych w Szczecinie (2019 r.) oraz Wydziału Filozofii Kijowskiego Uniwersytetu Narodowego im. Tarasa Szewczenki (2013 r.). W 2015 r. ukończył Method Fund. Jest współzałożycielem Art Platform (2009–2021). W swojej praktyce artystycznej posługuje się medium video, performance oraz rysunkiem, tworzy także instalacje. Mieszka i pracuje w Kijowie.
Praca artystyczna nigdy nie dobiega końca, oznacza to brak wszelkich weekendów czy wakacji. To samo dotyczy materiału do tej pracy. Napływa on ze wszystkich stron i, żeby nie utonął, trzeba określić go na nowo, przetrawić i z wdzięcznością zwrócić światu. Jego kształt zależy od optyki osoby artystycznej. Ja jako pierwsze biorę zawsze pod uwagę społeczne i polityczne wymiary rzeczywistości. Należę do społeczności LGBT, doświadczyłem biedy i byłem świadkiem zmiany lokalnych narracji historycznych przez całe swoje życie. Jest to dla mnie kwestia najważniejsza i o tym właśnie opowiada moja sztuka. Są to tematy trudne i dla każdego, kto się nimi przejmuje, jest jasne, że sytuacja jest parszywa. Pomimo tego nie ukazuję w swojej twórczości tragedii, ponieważ prowadziłoby to do dalszej demoralizacji, kompletnej utraty gotowości do walki. Najbardziej efektywnym sposobem działania dla sztuki politycznej jest tworzenie alternatywy dla istniejącego porządku, nowej teorii i praktyki. Nie wiem, czy zawsze mi się to udaje. Może obecnie mam więcej siły nie ze względu na teoretyczny a emocjonalny punkt widzenia. Z doświadczenia wiem, że lepiej jest nie skupiać się żałobie, a skupić się na ujrzeniu drugiej strony medalu. Wybieram tragikomedię.
Ważna jest dla mnie dostępność moich prac, dlatego ostatnimi czasy tworzę więcej w medium video. Istotna jest również sztuka w przestrzeni publicznej. Media te pozwalają artyście na zbliżenie się do tych, którzy nie są częścią elitarnego środowiska artystycznego. Dziwne jest dla mnie tworzenie sztuki zaangażowanej i wystawianie jej później w galerii. W rzeczywistości, przez elitaryzm, myślę o częściowym lub całkowitym opuszczeniu świata sztuki współczesnej na rzecz kultury masowej. Pragnę mieć silniejsze połączenie z praktyką, o której, jako osoby artystyczne, teoretyzujemy.
Tekst napisany we współpracy z kuratorką Kateryną Rusetską (2022).
1Zdjęcie: Yan Bachynskyi, My grandfather's skin, 2020, kadr w filmu. Zobacz: https://tworoots.de/explore/skin/. Dzięki uprzejmości artysty.7Zdjęcie: Yan Bachynskyi, Flag for biopolithics, 2017, haft włosami na prześcieradłach. Dzięki uprzejmości artysty.
