Valeria Troubina / Валерія Трубіна

Valeria Troubina / Валерія Трубіна

– born in 1966, in Luhansk, Ukraine. Ukrainian artist who belongs to the artists’ circle of the Ukrainian transavant-garde art of the new wave. From 1985 to 1989 she studied at the theatre stage design department of Kyiv Art Institute (currently the National Academy of Fine Arts and Architecture, Kyiv). From 1989 to 1992 she resided in squats on Lenin street and the Paris Commune (currently Mykhailivska street). She emigrated in 1993. Now resides and works in Berkeley, California (USA). Her main media is painting.

Portrait of the artist: Oleksandr Shevchuk.

I was born into a family of doctors, engineers and economists. When I was little, my family lived on the island of Sakhalin where nature, diversity of landscapes, flora and fauna amazed me to the core. Apparently, they inspired me to engage with art. From an early age on I fiercely loved drawing! Drawing was something special for me. It immersed me into the mysterious world of uncertainty and continuity – a space where fantasies can become reality, and ephemeral images can take a tangible shape. As a child in the 1960s, I managed to catch the breath of “thaw”1 where people were blindly believing in the party and successfully building up communism. My childhood was carefree and joyful. There were infinite horizons of possibilities in front of me. As it appeared back then, life would be endless and bright. But in 1973, we moved to the mainland, and a different life began.

Creativity is a very complex and multifaceted process. Learning it requires a lot of time and effort, determination and concentration. It is not enough to just have hand skills and mastery of the material, vital is also the internal advancement. Literature, music, poetry, cinema and theatre are all needed. Within the “paradise” of the workers’ and peasants’ camp, all this was behind the iron curtain which was surveilled by law enforcement agents. However, the system began to come apart at the seams. The inevitable fall started in 1982 after the death of Leonid Brezhnev2. His successors were dying like flies – one after another. The society was shaken by continuous devastation, both around and in people’s minds. These were troubled times entitled the “era of lavish funerals”3. These were times of my youth, ambiguity, inner rebellion and chaos. I graduated from high school and entered the Academy of Arts. Everything was like a fairy tale: favorite city, favorite activity, favorite friends, studies and expectations of something important and serious upcoming. “Sovok”4 kept on rapidly falling. Discord in minds, poverty and general dissatisfaction, collapse, weak attempts to keep everything afloat, unsuccessful «rescue» of the country’s economy at the cost of basically free labour… The society was feverish like one infected with tuberculosis. And in this wake, a new worldview emerged – the one that was radically different from everything allowed and approved previously. The transformation was irreversible.

I was 20 years old. We were full of enthusiasm and deeply in love with each other and painting! The air was filled with the sweet scent of freedom, something new, unpredictable, audacious that constantly tempted us. The first editions of color catalogues of foreign artists, new knowledge, music, literature, cinema – all these flowed with a powerful stream. For the first time, freedom of expression became possible. The academy ceased to play an important role in teaching the craft, the ideology of social realism was passing away. The conscious need to create something new was something that we were moved by. The realization of this brought us closer and pushed us to form joint workshops and, in particular, to launch the Paris Commune squat5 which was located in the street of the same name in Kyiv, and whose name was in tune with our mood and our mission. This was a bomb and a revolution! All we wanted was to freely express our thoughts and feelings. This was a community of very different but kindred people. We reminded ourselves of broken sluices, which fresh water of purification and transformation was pouring through. There were many experiments not only with painting but also with one’s own consciousness. We were basically torn apart from the uncontrollable desire to understand ourselves and our artwork, to find something new throughout this experience. The times were unusually beautiful, despite the chaos in the country which lasted. Absolutely everything was a continuous performance. And it seemed that it would always be like that now! However, as it happens in a good play, a dramatic outcome was about to hit. One of us perished. Life was suddenly shrouded in darkness. And although each of us was more or less standing on the edge, it was overwhelming and severely shocking when someone dared to take this step. It was no longer possible to remain who we were. We faced one more inevitable transformation. The workshops had to be abandoned soon, everyone got scattered among their own burrows, you know. I went abroad without planning it all, first to Britain and Scotland, and later to the USA.

For me, art is a path: a life path, a path for internal and external development, a path towards self-discovery and discovery of other artists’ path who lived before and around me, a path towards understanding of oneself’s personality, a path towards understanding the world. Ultimately it is a path of getting the knowledge about your calling, knowledge of higher truths, and the path of getting the knowledge of God (which is important for a person born in an atheistic society)!

Art is phenomenal and transcendent, it permeates all spheres of human activity, determines its advancement and functions as the main tool of self-awareness.

I think that one of the art’s most important functions is a religious or “sacred” one. When digging deeper, it is necessary to address the issue of cognition as an experience. As of today, we have globalization, ruling capitalism, exploitation, environmental catastrophe and impending technocratic slavery. What does art become in such a situation? What are its roles and functions? In my view, everything depends on personality. For an artist, it is first of all the sincerity of feelings and the ability to convey them to a viewer, like a precious flower from the Garden of Eden, like a breath of fresh air… For me personally, art has been and always will be magic, unspeakable wizardry that is able to transform any kind of reality and to make a flip inside a soul, grant freedom to a person!

The final version of the statement was edited in collaboration with Kateryna Iakovenko (2022).

1The Khrushchev Thaw is an informal name for a period in Soviet history that began in the second half of the 1950s due to Nikita Khrushchev's policies of de-Stalinization.
2Leonid Brezhnev was General Secretary of the Central Committee of the Communist Party of the Soviet Union from 1966 to 1982. His name is associated with the epoch of stagnation in the USSR.
3Five years of lavish funeral is an informal ironic name that characterizes the early and mid-1980s of the XX century in the USSR, due to the fact that at this time with small intervals in time several leaders of the USSR died.
4Sovok is an ironic name for an outdated and conservative system of myths and values of the Soviet Union.
5Paris Commune or Parkomuna, Parkom is an artistic squat on Paris Commune Street (now Mykhailivska Street), 18A in Kyiv, which existed from 1990 to 1994.
6Image: Valeria Troubina, King-Fish, oil on canvas, 1989. From the collection of the National Art Museum. Courtesy of the artist.
7Image: Valeria Troubina, Landscapes of dreams, Oil on canvas, 1990. Courtesy of the artist.
8Image: Valeria Troubina, Night entrance, oil on canvas, 2009. Courtesy of the artist.
9Image: Valeria Troubina, Sketch of a theatrical costume, the second half of the 1990s. Courtesy of the artist.

– народилась у 1966 році у Луганську, Україна. Українська художниця, належить до кола художників українського трансавангарду та мистецтва нової хвилі. Протягом 1985–1989 років навчалась на театрально-декораційному відділенні Київського державного художнього інституту (нині — Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури у Києві). Протягом 1989-1992 років мешкала у сквотах на Леніна та Паризькій комуні (нині Михайлівська). Емігрувала у 1993 році, нині живе та працює у Берклі, Каліфорнія, США. Основним її медіа є живопис.

Автор фотографії: Олександр Шевчук.

Я народилася у родині лікарів, інженерів та економістів. Коли була маленька, родина жила на острові Сахалін, де природа, різноманітність ландшафту, флори і фауни вражали мене до глибини душі. Мабуть, вони надихнули мене на заняття мистецтвом. З раннього дитинства я відчайдушно любила малювати! Малювання було для мене чимось особливим. Воно занурювало мене у таємничий світ невизначеності і безмежності — простір, де фантазії можуть стати реальністю, а ефемерні образи прийняти конкретну форму. Будучи дитиною 1960-х, я встигла вдихнути повітря «відлиги»1, коли люди свято вірили у партію і успішно будували комунізм. Дитинство було безтурботним і щасливим. Переді мною стелилися безкраї горизонти можливостей і, як здавалося тоді, життя буде нескінченним і яскравим. Але у 1973-му ми переїхали на материк, почалося інше життя.

Творчість — дуже складний і багатогранний процес, навчання йому вимагає багато часу та зусиль, посидючості і концентрації. Недостатньо просто навичок руки і володіння матеріалом — необхідний внутрішній розвиток. Необхідна література, музика, поезія, кінематограф і театр. Все це у «раю» робітничо-селянського табору було за залізною завісою, яку охороняли правоохоронні органи. А проте, система почала тріскатися по швах. Неминуче падіння почалося в 1982 році після смерті Леоніда Брежнєва2. Його наступники вмирали як мухи один за іншим. Суспільство трясло від нескінченної розрухи, як довкола, так і в головах людей. Це були смутні часи, названі «епохою пишних похорон»3. Це був час моєї юності, невизначеності, внутрішнього бунту і хаосу. Я закінчила навчання в училищі та вступила до академії мистецтв. Все відбувалося ніби в чарівній казці: улюблене місто, улюблене заняття, нові друзі, навчання і очікування чогось головного і серйозного. «Совок»4 продовжував стрімко валитися. Розбрат в умах, убогість і загальна невдоволеність, розвал, крихкі спроби утримати все на плаву, безуспішний «порятунок» економіки країни за рахунок практично безкоштовної праці населення… Суспільство лихоманило як хворого на сухоти. На цій хвилі формувався новий світогляд, який докорінно відрізнявся від усього раніше дозволеного і затвердженого. Трансформація була безповоротна. 

Мені було 20 років, ми були сповнені ентузіазму і по вуха закохані одне в одного і в живопис! Повітря було наповнене солодким запахом свободи, чогось нового, непередбачуваного, небезпечного, що постійно вабило. Перші видання кольорових каталогів зарубіжних художників, нові знання, музика, література, кінематограф — все це хлинуло потужним потоком. Свобода висловлювання вперше стала можливою. Академія перестала грати таку важливу роль у навчанні ремеслу, а ідеологія соціалістичного реалізму загиналася. Усвідомлена необхідність творити щось нове — ось що рухало нами. Розуміння цього зближувало та підштовхнуло до формування спільних майстерень і зокрема створення сквоту «Паризька комуна»5, який знаходився на однойменній вулиці у Києві, і чия назва була співзвучною нашому настрою і нашій місії. Це був вибух і революція! Все чого ми хотіли — це вільно висловлювати свої думки та почуття. Це була спільнота дуже різних, але близьких за духом людей. Ми самі нагадували собі зірвані шлюзи, через які несло свіжі води очищення і перетворення. Було багато експериментів не тільки з живописом, а й власною свідомістю. Від нестримного прагнення зрозуміти себе і свою творчість, знайти в цьому досвіді щось нове буквально розривало на частини кожного з нас. Час був незвичайно прекрасний, незважаючи на хаос в країні, що продовжувався. Абсолютно все було одним безперервним перформансом. І нам здавалося, що так буде тепер завжди! Однак як буває в хорошій п’єсі, мала статись драматична розв’язка. Один з нас загинув. Життя раптово вкрилось мороком. І хоча кожен з нас так чи інакше стояв на краю прірви, коли хтось наважується на цей крок, це приголомшує і вражає до глибини душі. Більше неможливо було залишатися тими, ким ми були. Це була ще одна неминуча трансформація. Незабаром майстерні довелося покинути, всі розповзлися по своїх нірках, хто куди. Я поїхала за кордон зовсім не плануючи цього, спочатку до Великобританії і Шотландії, а пізніше — до США.

Мистецтво для мене — це шлях: життєвий; шлях розвитку, внутрішнього і зовнішнього; шлях самопізнання і пізнання шляхів інших художників, що жили до мене і навколо мене; шлях розуміння себе як особистості; шлях розуміння світу. Це врешті-решт шлях пізнання свого призначення, пізнання вищих Істин і шлях пізнання Бога (що важливо для людини народженої в атеїстичному суспільстві)!

Мистецтво феноменальне і трансцендентне, воно пронизує всі сфери діяльності людини, обумовлює його розвиток, є основним інструментом самосвідомості.

Я думаю, що однією з важливих функцій мистецтва є релігійна або «сакральна». Якщо копати глибше, необхідно торкнутися питання безпосередньо самого пізнання як досвіду. На сьогоднішній день ми маємо глобалізацію, панівний капіталізм, експлуатацію, екологічну катастрофу та технократичне рабство, що насувається. Чим в такій ситуації стає мистецтво? Яка його роль і функції? На мій погляд все залежить від особистості людини. Для художника це перш за все щирість почуттів і здатність передати їх глядачеві, як дорогоцінну квітку з райського саду, як ковток свіжого вітру… Особисто для мене мистецтво було є і завжди буде магією, невимовними чарами, здатним трансформувати будь-яку реальність, здатну зробити переворот в душі і дати людині свободу!

Текст написано у співпраці з кураторкою Катериною Яковленко (2022).

1Хрущовська відлига — неформальна назва періоду історії СРСР, що розпочався у другій половині 1950-х р. та співпав з періодом керівництва Нікіти Хрущова.
2Леонід Брежнєв — генеральний секретар Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу протягом 1966—1982 років. З його іменем пов'язують епозу застою у СРСР.
3П'ятирічка пишних похорон — неформальна іронічна назва, що характеризує початок і середину 1980-х років XX століття у СРСР, пов'язана з тим, що у цей час з невеликими проміжками у часі померло кілька керівників СРСР.
4Совок — іронічна назва, якою позначається застаріла та консервативна система міфів та цінностей Радянського Союзу.
5Паризька комуна або Паркомуна, Парком — мистецький сквот по вулиці Паризької Комуни (нині — вулиця Михайлівська), № 18А в Києві, що існував протягом з 1990 по 1994 років.
6Зображення: Валерія Трубіна, Цар-Риба, полотно, олія, 1989. Надано художницею.
7Зображення: Валерія Трубіна, Пейзажі снів, полотно, олія, 1990. Надано художницею.
8Зображення: Валерія Трубіна, Нічний під’їзд, полотно, олія, 2009. Надано художницею.
9Зображення: Валерія Трубіна, Ескіз театрального костюму, полотно, олія, друга половина 1990-х. Надано художницею.