– was born in 1986 in Kerch – an artist, curator, designer and researcher. She is a participant and initiator of numerous collectives: the women’s ensemble of noise music “Solder!”, self-published initiative “Urbanfeminism” (together with Oleksandra Talaver); the group of precarious life-hackers “Flying Cooperation”, feminist art duo “Welcome to the Doll’s House!” (Together with Zhanna Dolgova); design and research trio “U, N, A team” (together with Nika Kudinova and Alyona Solomadina). Focuses on applied issues, from the standpoint of feminist revision clarifying and reassigning power dispositions in the urban space, the asymmetry of symbolic power in the professional field, status of decorative-applied arts, as well as reflecting precariousness and politicizing laziness. Shows interest in re-considering children’s culture and fairy tales. As methods, practices feminist art research, intersections of disciplines, strategic ideas and tactical inventions, which are formalized through various mediums, including feminist samizdat, musical performance, ceramic objects, conceptual terms, etc. Since 2017, lives and works in Kyiv.
State of being an artist can justifiably be called a profession, but relatively close to me is also the notion of identity, perhaps because it causes difficulties. While working also as a designer, I almost immediately began to realize that I could not allow myself to behave as an artist in relation to business matters of the applied field. More often than not, I cannot allow myself to be an artist any longer at all.
Like many others who overcame the pressure of media narrowness of the post-Soviet academic education, I aimed to experience the widest possible range of art practices. Graphics, painting, sculpture, sound, photography, video, performance, samizdat, artistic research, curatorial practices and activism – I am still equipped with almost all of these mediums. Training in graphics adjusted my thinking in the optics of reduction, so probably therefore the conceptual approaches are very important for me. My relationship with theory, especially feminist theory, is not very flat. This field encourages me as an artist to start arguments and intervention gestures. Since 2016 in the context of Welcome To The Doll House! games I introduced the notion of Reconciliation as an antonym for Alienation1. In 2019, I created a ceramic work dedicated to the 100 years anniversary of the Freudian term Eeriness (German: Unheimlichkeit) which attached Cozy to it2. In 2020 I began to develop provisions for the feminist artistic research as a discipline3. In 2021, I wished to establish Silence feminin as a responsive practice for visual feminist artists onto the French concept of the 70s Écriture féminine4.
Probably the biggest effort of my creative pathway is dedicated to collaboration practice. For about 10 years now, I have been engaged with mainly group and infrastructure projects. I still consider it extremely important, however I also feel the invigorating challenge of the responsibility of the individual expression as well as the interest in non-targeted artistic designs. There, I am mostly interested in the issue of the establishment of individual practice. What can / should my life as an artist consist of? As it becomes apparent with the physical maturation, not least out of self-case — it should consist of the responsibility for the flow of physical, chemical, emotional reactions in the body, but also of concern for the morpho-logics of your thinking – sensitive study of your own ethical, plastic and other benefits. I am surprised that only now I started to feel the interconnection between the structure of everyday life and artistic practice, the tension from the responsibility to shape the both. The figure of an artist is her bravest private way of space and time arrangement, a defiant challenge to the normality of things, but also an issue of self-discipline in its most fundamental sense. It is fascinatingly interesting how it can be arranged by other, close and distant women. For example, Virginia Woolf’s formula was working with two takes a day: to write two texts at the same time, before lunch and after tea, combining the critical writing with the artistic one. I also like to perform parallel plastic tasks, in such a situation one can productively admire the differentiation of qualities.
The status of women and artists as a topic in the local professional sphere worries me and keeps me constantly tensed. The habits of the mind and psyche which I, my friends and enemies, would need to uncover, crack and tame. Role models that we need to become to ourselves, inventing and acting out on the latest politics, which is so much such and of high importance! As the oppression does not soften, yet it becomes more crafty and dubious. We are so closely intertwined with the male subjects in a way that we are sometimes so helplessly immobilized by these laces. I think the potential still lies in the self-study of female artists as a group. In conversation. In ability to untangle wings and teeth for further action and pleasure. What are we so poor about, and what are we so sad? Secondariness, poverty, trash of the post-Soviet land: here are the wrappers of the American feminism of the 70s, there are the French effervescent powders… seduction potion. However, this is also such a political pressure, probably the truest feminist delicacy are the ones that are self-invented! Every new place, every new hour.
The final version of the statement was edited in collaboration with Kateryna Rusetska (2022).
1Image: Welcome To The Doll House!, Alienation, Virginia Platt and Sylvia Wolf, 2017, fragment of the poster of the political campaign "Doll House", "Holiday of Disobedience" exhibition, PC Rosie, St. Petersburg, photo: Uliana Bychenkova. Uliana Bychenkova. Zhanna Dolhova, Welcome to the Doll House! [in] Art Magazine №105, 2018. See: http://moscowartmagazine.com/issue/78/article/1700. Courtesy of the artist.2Image: Uliana Bychenkova, Die (Gemütliche) Unheimlichkeit, 2017–2019, morphological study, installation, ceramics. See: https://ulianabychenkova.com/Die-Gemutliche-Unheimlichkeit. Courtesy of the artist.
3Image: Welcome to the Doll House!, Exercise Girlfriend, 2019, print on risograph. Welcome to the Doll House!, Objet Trouvé!!, 2020, conceptual note, print on risograph. Welcome to the Doll House!, Method of Strawberries and Water, 2020, zin,print on risograph. Courtesy of the artist.
4 Art as knowledge, research as co-creation. A new literary almanac-fire: Zakharkiv, Kurbakov, Vohelin, Kliushnykov, Shestakov, Feshchenko, Karev, Bychenkov and Bilin on the equality of science and art. Interpretation of the discussion of the project "Almanac-Fire", 2021. See: https://www.colta.ru/articles/literature/26554-tsentr-voznesenskogo-proekt-almanah-ogon-diskussiya-issledovanie-kak-sotvorchestvo.
– народилася 1986 року в Керчі — художниця, кураторка, дизайнерка, дослідниця. Учасниця й ініціаторка численних об’єднань: жіночого ансамблю шумової музики “Припой!”, самвидав-ініціативи “Урбанфемінізм” (спільно з Олександрою Талавер), колективу прекарних лайфхакерів “Летюча кооперація”, феміністського художнього дуету “Ласкаво Просимо В Ляльковий Дім!” (спільно з Жанною Долговою); дизайн-дослідницького тріо “У,Н,А колектив” (спільно з Нікою Кудіновою та Альоною Соломадіною). У мистецтві фокусує увагу на прикладних питаннях, з позицій феміністської ревізії уточнюючи і переприсвоюючи владні диспозиції в міському просторі, асиметрії символічної влади в професійне поле, статус декоративно-прикладних мистецтв, а також рефлексуючи прекарність і політизуючи лінь. Проявляє цікавість до осмислення дитячої культури й казкових сюжетів. Як методи практикує феміністське художнє дослідження, інтерсекції дисциплін, стратегічне уявлення і тактичні винаходи, які формалізуються за допомогою різноманітних медіумів, серед яких — феміністський самвидав, музичний перформанс, керамічні об’єкти, концептуальні терміни тощо. З 2017 року живе і працює в Києві.
Буття художницею цілком справедливо іменувати професією, але мені близьке і найменування ідентичності, можливо, тому, що вона завдає незручності. Практикуючи також і як дизайнерка, я майже відразу почала усвідомлювати, що не можу дозволити собі поведінки художниці в ділових питаннях прикладної сфери. Я взагалі не так уже й часто можу дозволити собі бути художницею.
Як і багато тих, хто долає тиск медіальної вузькості пострадянської академічної освіти, я прагнула торкнутися якнайширшого спектру практик. Графіка, живопис, скульптура, звук, фото, відео, перформанс, самвидав, мистецькі дослідження, кураторські практики й активізм — практично всіма цими медіумами я досі озброєна. Графічний вишкіл налаштував моє мислення в оптиці редукції, тому, певно, для мене дуже важливі концептуальні підходи. Мої взаємини з теорією, зокрема феміністською, не надто рівні, це поле спонукає мене як художницю починати суперечки та інтервенційні жести. З 2016-го в рамках теоретичних ігор Ласкаво просимо В Ляльковий Дім! я запропонувала використовувати термін “Причуження”, як антонім “Відчуженню”1. У 2019-му я створила керамічну роботу, присвячену сторіччю фройдівського терміна “Моторошне” (Unheimlichkeit), котра додавала до нього “Затишне” (Gemütliche)2. У 2020-му почала розробляти положення феміністського мистецького дослідження (або термін-обмовка російською: “художенственное исследование”) як дисципліни3. У 2021-му схотіла заснувати Silence feminin як практику-відповідь для візуальних феміністських художниць на французький концепт 70-х Écriture féminine4.
Певно, найбільше сил у моїй творчій біографії приділено практиці колаборацій. Уже близько 10 років я зайнята переважно груповими та інфраструктурними проектами. Я досі вважаю це вкрай важливим, проте відчуваю і бадьорливий виклик відповідальності індивідуального висловлювання, а також інтерес до нецільових художніх розробок, серед яких мене дуже цікавить питання влаштування особистої практики. З чого може / має складатися моє життя художниці? Як стає очевидно з тілесним дорослішанням, не в останню чергу з турботи про себе — відповідальності за плин фізичних, хімічних, емоційних реакцій у тілі, але також із турботи щодо морфо-логіки свого мислення — чуйного вивчення власних етичних, пластичних та інших переваг. Я здивована тим, що лише зараз почала відчувати взаємозв’язок між структурою повсякденності та художньою практикою, напругу відповідальності формувати одну й іншу. Фігура художниці — це її найсміливіший приватний спосіб улаштування простору й часу, зухвалий виклик нормі речей, але також і питання самодисципліни в найпринциповішому сенсі. Чарівливо цікаво, як це може бути влаштовано в інших, близьких і далеких жінок. Наприклад, у Вірджинії Вульф існувала формула роботи по два підходи на день: до ланчу і після чаю, писати два твори одночасно, поєднуючи критичне письмо з художнім. Я теж люблю практикувати паралельні пластичні завдання, в такій ситуації можна продуктивно захопитися диференціацією якостей.
Статус жінок і художниць як тема в локальному професійному полі турбує і тримає мене в перманентному напруженні. Звички розуму і психіки, котрі мені, моїм подругам і ворогиням іще потрібно буде виявити, зламати і приручити. Рольові моделі, ставати якими нам необхідно самим собі, вигадуючи і розігруючи новітні політики, що так весело і так важливо! Адже гноблення не слабшає, але стає все хитрішим і більш недоводженим. Ми так тісно сплетені з чоловічими суб’єктами і часом так безпорадно цим плетінням знерухомлені. Я думаю, потенціал досі в самодослідженні художниць як групи. У спілкуванні. У можливості розплутувати свої крильця і зубки для дії і для задоволення. Чим ми такі небагаті і чим такі сумовиті? Вторинність, бідність, смітник пострадянського краю: тут фантики американського фемінізму 70-х, тут шипучі французькі порошки… звабливе зілля. Проте це ще й таке політичне задоволення, певно, найправдивіші феміністські ласощі — самовинайдення! На кожному новому місці кожної нової години.
Текст написано у співпраці з кураторкою Катериною Русецькою (2022).
1Зображення: Ласкаво просимо В Ляльковий Дім!, Причуження, Вірджинія Плат і Сильвія Вульф, фрагмент постера політичної кампанії Лялькового Дому. Виставка “Свято Непослуху”, ПК Рози, Санкт-Петербург, 2017. Фото: Уляна Биченкова. Уляна Биченкова, Жанна Долгова, Ласкаво просимо В Ляльковий Дім! [в] Художній журнал, №105, 2018. Дивись: http://moscowartmagazine.com/issue/78/article/1700. Надано художницею.
