Yana Bystrova / Яна Бистрова

– born in 1966 in Kyiv into a family of artists, sculptor Borys Bystrov and artist Valentyna Kutsevych. She studied at the School and Academy of Fine Arts of Ukraine in Kyiv, having received a traditional Soviet Socialist Realism education. She participated in the lively art scenes of Kyiv and Moscow after graduation, and in 1991, moved to Paris. She continued to develop her career there, exploring additional media, such as photography, digital art, and silkscreen, and learned programming. Moving away from the training of her early years, Yana’s work revolves around the psychological impact of colour, the ambivalence of perception, and the interpretation of images. Her interest in several media, also makes her especially aware of the interactive elements of her work, and the viewer’s subsequent engagement. She lives and works in Paris.


One doesn’t choose one’s place of birth. I happened to be born in the USSR, a poisonous and sinister empire of crooked mirrors, and for a long time my worth as a human being, as a woman, as an artist, and my identity were not clear to me. When the surrounding reality mirrors back a false image that does not correspond to your inner perception, it makes you wonder about the extent of the surrounding illusion and doubt yourself.

Another thing I didn’t choose is my family and with two generations of artists preceding me, the artistic practice was a natural continuation of things rather than a conscious choice. Escaping the country at the age of 25 somewhat ‘free style’, without family or a professional framework, leaving behind some associated personal dramas, I made the first step in developing self-awareness and tackling the challenging skill of making choices.

Being born in Kyiv of Jewish, Ukrainian, Polish, and Russian dissidents, having artists as parents, are all still my ‘factory settings’. But the change in the cultural background, the parting with the point of origin was a pretext for changing perspective and reviewing the scale of values. In particular, the practice of art. In the process, I discovered new parts of my identity, but also some unpleasant truths about things like the loss of professional and social status because of being an immigrant, the expectations of women in a patriarchal society, the degree of sacrifice and commitment they need just to be considered as colleagues by male peers rather than being bluntly ignored.

There isn’t just one single work that I could choose to represent my path because my life and my ongoing art practice have evolved considerably over the past 30+ years. But I can roughly divide my work into 3 periods.

First period. Post Academy, pre-departure late Soviet years. I was unhappy in my personal life and frustrated by all the questions to which I couldn’t find answers. The style back then can be described as a cry for help. As I discovered later, people adore drama. Well, there was a lot of it in those paintings. I am no longer that person, but I still love-hate paintings of that period1.

Second period. The result of a radical change in my background, absence of a studio, and the impossibility of practicing painting in a way I was taught and accustomed to and the state of things in the contemporary art scene of those years made me explore other practices, in turn: tiny formats, then silkscreen, photography, graphic design, and finally programming. At which point I stopped practicing traditional forms of art for a while. But then, somehow, this chosen interruption of art practice felt like a major loss of identity2

These mutations, or shape-shiftings, or searches for a place, status, the questioning of art practice, digital experiments, along with a period of programming and office work (!), this morphosis is best represented, I think, by a series of experimental self-portraits, done in a proprietary technique. 

This cycle took me more than 10 years and ended with a return to painting. This time by choice.

Third period. These days, looking back at 30+ years of life in art, I can better understand my interest in interpretation and ambiguity, an ongoing search that is centered around color and its psychology, patterns, and the absence of narrative figuration. The pleasure contemplation gives me, the need to reflect upon and make an abstraction of things. To sometimes withdraw. These are the best tools and subjects I drew from my experiences3.


I am still an immigrant in a country where status cannot be earned. Only married into or imposed by force. I might change countries again—after all, once you leave your place of birth you are forever an immigrant—I don’t regret it. The world is a mirror and I am glad to have gotten intimately acquainted with different parts of it. It helped me to learn about myself even though the cost of this knowledge is exorbitant. And never ultimate. The new Covid-19 reality has given us a sample of it… So, I am getting ready for a new chapter.

The final version of the statement was edited in collaboration with Kateryna Iakovenko (2022).

1Image: Yana Bystrova, Dissatisfied expectations, 1989, acrylic on canvas, 160 x 120 cm. Courtesy of the artist.

2Image: Yana Bystrova, From Morphoze series, 1999, silver print, 20 x 30 cm. Courtesy of the artist. 

3Image: Yana Bystrova, Golden Section. 2018, acrylic on canvas, 200 x 327 cm. Courtesy of the artist.

– народилася 1966 року в Києві в родині художників, скульптора Бориса Бистрова та мисткині Валентини Куцевич. Началася в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури в Києві, де здобула традиційну радянську соціалістичну освіту. Брала активну участь у жвавому мистецькому житті Києва та Москви. У 1991 році переїхала до Парижу, де художниця продовжила розвивати свою практику, досліджуючи такі медіа як фотографія, цифрове мистецтво та шовкодрук, також займалась програмуванням. Розриваючи з каноном ранніх років, роботи Бистрової тематизують психологічний вплив кольору, амбівалентність сприйняття та інтерпретацію образів. Її інтерес до кількох медіа робить художницю особливо обізнаною щодо інтерактивних елементів її роботи та відповідного залучення глядача. Живе і працює у Парижі, Франція.


Місце народження не обирають. Мені випало народитися в СССР – отруйній і зловісній імперії кривих дзеркал, і довгий час мені не була зрозуміла моя цінність як людини, як жінки, як художниці, а також моя ідентичність. Коли навколишня реальність відображає фальшивий образ, який не відповідає внутрішньому сприйняттю, це змушує замислитися про масштаби навколишньої ілюзії та засумніватися в собі.

Інша річ, яку я не обирала – це моя сім’я та два покоління художників переді мною, мистецька практика була радше природним продовженням речей, ніж усвідомленим вибором. Тікаючи з країни у віці 25 років, дещо “вільним стилем”, без сім’ї і професійної основи, залишаючи позаду себе деякі особисті драми, я зробила перший крок на зустріч розвитку самосвідомості та опануванню складного вміння робити вибір.

Будучи народженою в сім’ї єврейських, українських, польських та російських дисидентів, маючи батьків-художників – я отримала свої “заводські установки”. Але зміна культурного фону, розрив з середовищем мого походження стали приводом для зміни ракурсу та переоцінки цінностей. Зокрема, в мистецькій практиці. У процесі я відкрила для себе нові елементи своєї ідентичності, але також й стикнулася з деякими неприємними правдами – такими як, будучи мігранткою втратити професійній та соціальний статус, очікування від жінки в патріархальному суспільстві, й ступінь самопожертви та відданості, яку їй доводиться здійснювати, просто для того, щоб однолітки-чоловіки розглядали її як колегу, а не відверто ігнорували.

Не існує лише однієї роботи, яку я могла б вибрати для репрезентації мого шляху, оскільки моє життя та моя мистецька практика стрімко розвивалися за останні 30+ років. Проте я можу приблизно розділити свою творчість на 3 періоди:

Перший період. Післяакадемічні часи, перед від’їздом, останні радянські роки. Я була нещасна в особистому житті і фрустрована усіма навколишніми питаннями, на які я не могла знайти відповіді. Тодішній стиль можна описати як крик про допомогу. Як я пізніше виявила, люди обожнюють драму. А на тих картинах було багато драми. Я давно не є тією людиною, і я маю неоднозначне ставлення на межі любові та ненависті до картин того часу1.

Другий період. Результат радикальної зміни мого бекграунду, брак студії, та неможливість займатися живописом у спосіб, до якого я навчена і звикла, та стан речей в сфері сучасного мистецтва тих часів змусили мене досліджувати інші художні практики: крихітні формати, шовкодрук, фотографію, графічний дизайн, і врешті – програмування. Тоді я на деякий час припинила займатися традиційними видами мистецтва. Проте чомусь таке усвідомлене переривання мистецької практики відчулося як серйозна втрата ідентичності2.

Це період мутації. Ци зміни методу, чи пошуки місця, статусу, переосмислення мистецької практики, цифрові експерименти, разом з програмуванням та офісною роботою (!). Ці метаморфози найкраще представлені, я думаю, серією експериментальних автопортретів, виконаних у авторській техніці. Цей цикл зайняв у мене більше 10 років і завершився поверненням до живопису. Цього разу – усвідомлено.

Третій період. Сьогодні, озираючись на понад 30+ років свого життя у мистецтві, я можу краще зрозуміти мій інтерес до інтерпретації та неоднозначності, постійного пошуку, зосередженого навколо кольору та його психології, патернів та відсутності наративної форми. Насолода, що дає мені споглядання, потреба обміркувати та абстрагувати речі. Щоб інколи віддалитися. Це найкращі методи та теми, які я почерпнула зі свого досвіду3.


Я все ще є мігранткою в країні, де не можна заслужити статус громадянки. Його можна отримати лише одружившись, або він буде нав’язаний тобі силою. Я можу знову поміняти країну – зрештою, коли ти покидаєш своєї місце народження, ти стаєш мігрантом навіки – але я не шкодую про це. Світ – це дзеркало, і я рада, що познайомилася з його різними елементами. Це допомогло мені дізнатися про себе, хоча ціна здобуття цих знань – непомірна. І ніколи не остаточна. Нова ковід-реальність показала це на прикладі… Отже, готуюся до нового розділу.

Фінальна версія маніфесту була відредагована у співпраці з Катериною Яковенко (2022).

1Зображення: Яна Бистрова, Незадоволені потреби. 1989, акрил на полотні, 160 х 120 см. Надано художницею.

2Зображення: Яна Бистрова, З серії Метаморфози, 1999, срібно-желатиновий друк, 20 x 30 см. Надано художницею.

3Зображення: Яна Бистрова, Золотий перетин. 2018, акрил на полотні, 200 х 327 см. Надано художницею.