Viktoriia Rozentsveih / Вікторія Розенцвейг
– born in 2001 in Nova Kakhovka, Kherson region. In her artistic practice, she works in such media as graphics, installation, art object, and video, actively experimenting with form, combining traditional graphic techniques with modern printing technologies. She is a member of the zine community and uses zine as an art form for some of her works. She graduated from the graphic arts workshop at the National Academy of Fine Arts and Architecture. Victoriia participates in group exhibitions and projects in Ukraine and abroad, and recently had a solo exhibition in Warsaw.
In my artistic practice, I work with the themes of memory, personal experience, and explore the concept of “home” and what shapes it. My projects are often based on the juxtaposition and interaction of opposites. Layering, transparency and light are very important in my practice. I often refer to the context of the region and city where I come from. The Kherson region has been one of the epicenters of hostilities since 2022, and my art is also a self-reflection that performs a certain action of acceptance and awareness of aspects of loss.
In my last two projects I Am Not Going Home For Christmas This Year and The Sensitivity of Being, the Impossibility of Forgetting, I refer to the motifs of my grandparents’ home, which I associate with a sense of calmness. Working with fragile materials, such as transparent fabric, paper or plastic, conveys a sense of presence and absence at the same time. It’s a state on the edge – when you keep in touch with your family online, but there is no way to get together. These projects are an attempt to recapture the feeling of a warm family circle and surround yourself with pleasant memories. It was the first time I used a curtain as a symbol of comfort, as a way to protect and hide.
I like working with materials and forms that are new to me. In the project Memory Nourishes the Field, I am creating a graphic series using a wall and shadows.
In this series, images cannot exist without a light source. They are like memories of the Kherson landscapes, which now exist and do not exist at the same time for me.
I like to approach the creation of works as some sort of research.
The project My Kiosks is based on comparisons and contrasts between the small architectural forms of two cities – Kyiv and Nova Kakhovka. All the objects here are the same and different at the same time, they are distinguished by personal experiences, but united by their form.
Transparency and layering in my works convey a general feeling of uncertainty and confusion, of losing a sense of “your own place” or erasing what once felt like “one’s own.” I use this technique in the projects HPP and Memory – I interact with the space, supplementing and expanding it. In the project Hydroelectric Power Station, through the superimposition of translucent layers of plastic, I convey the feeling of “washing away” and “flooding” of the memories and a certain part of life. In the project Memory I create a structure in which warm light on the first layer is associated with a pleasant memory, and the main layer is a black and white photo. Thus, through layering and light, I work with the theme of memory.
The text is written in a collaboration with Oksana Briukhovetska (2024).
1Image: Viktoriia Rizentsveih, Installation I'm not going home for Christmas this year, drawing on fabric, 2023. Courtesy of the artist.2Image: Viktoriia Rizentsveih, Installation I'm not going home for Christmas this year, drawing on fabric, 2023. Courtesy of the artist.
3Image: Viktoriia Rizentsveih, Project The sensitivity of being, the impossibility of forgetting, spray paint on fabric, 300x100 cm, 2023. Courtesy of the artist.
4Image: Viktoriia Rizentsveih, Project The sensitivity of being, the impossibility of forgetting, spray paint on fabric, 300x100 cm, 2023. Courtesy of the artist.
5Image: Viktoriia Rizentsveih, Series Memory nourishes the field, acrylic marker on acrylic moulds, 10x25 cm, 2023. Courtesy of the artist.
6Image: Viktoriia Rizentsveih, Curtains from the project My kiosks, digital print on fabric, 140x100 cm, 2023. Courtesy of the artist.
7Image: Viktoriia Rizentsveih, Objects from the project My kiosks, wire and 3D printing, 15x20x15 cm, 2023. Courtesy of the artist.
8Image: Viktoriia Rizentsveih, Zine from the project My kiosks, riso print, 15x10 cm, 2023. Courtesy of the artist.
9Image: Viktoriia Rizentsveih, Installation HPP, drypoint on plastic, 100x50 cm, 2023. Courtesy of the artist.
10Image: Viktoriia Rizentsveih, Series of objects Memory, installation, digital printing on various plastics, 30x20 cm, 2023. Courtesy of the artist.
– народилася 2001 року в місті Нова Каховка Херсонської області. В своїй художній практиці працює в таких медіа, як графіка, інсталяція, арт-обʼєкт, відео, активно експериментуючи з формою, поєднуючи традиційні техніки графіки з сучасними технологіями друку. Учасниця зін-спільноти, використовує зін як художню форму для деяких своїх творів. Закінчила майстерню вільної графіки у НАОМА. Бере участь у групових виставках та проектах в Україні та закордоном, нещодавно мала персональну виставку в Варшаві.
В своїй художній практиці я працюю з темами памʼяті, особистого досвіду, досліджую поняття «дому» і те, що його формує. Мої проекти часто побудовані на протиставленнях та взаємодії протилежностей. Нашарування, прозорість та світло дуже важливі в моїй практиці. Я часто звертаюсь до контексту регіону та міста, звідки я родом. Херсонська область є одним з епіцентрів бойових дій з 2022 року, і моє мистецтво це також само-рефлексія, яка виконує певну дію прийняття та усвідомлення аспектів втрати.
У двох останніх проектах Цього року я не їду додому на Різдво та Чутливість бути, неможливість забути я звертаюсь до мотивів домівки моїх бабусі й дідуся. Їхній дім асоціюється у мене з відчуттям спокою. Робота з тендітними матеріалами, такими як прозорі тканина, папір чи пластик, передає відчуття присутності і водночас відсутності. Це стан на межі – коли підтримуєш звʼязок з родиною онлайн, але можливості зібратись усім разом немає. Ці проекти – це спроба повернути собі відчуття теплого родинного кола та оточити себе приємними спогадами. Я вперше використала штору як символ затишку, як спосіб захиститися та сховатися.
Мені подобається працювати з новими для мене матеріалами та формами. В проекті Памʼять живить поле я створюю графічну серію з допомогою стіни і тіней.
В цій серії образи не можуть існувати без джерела освітлення. Вони як спогади про херсонські пейзажі, які для мене тепер існують і не існують водночас.
Я люблю підходити до створення робіт як до певного дослідження.
Проект Мої МАФи побудований на порівняннях та протиставленнях малих архітектурних форм двох міст – Києва та Нової Каховки. Усі обʼєкти тут однакові й різні одночасно, їх відрізняють персональні досвіди, але обʼєднує форма.
Прозорість та нашарування в моїх роботах передають загальне відчуття стану невпевненості та розгубленості, втрати відчуття “свого місця” чи стирання того, що відчувалось “своїм”. Я використовую цей прийом в проектах ГЕС та Спогад – взаємодію з простором, доповнюю та розширюю його. В проекті ГЕС через накладання напівпрозорих шарів пластику я передаю відчуття «змивання» і «затоплення» спогадів та певної частини життя. В проекті Спогад я створюю конструкцію, в якій тепле світло на першому шарі асоціюється з приємним спогадом, а основний шар являє собою чорно-біле фото. Таким чином через нашарування та світло я працюю з темою памʼяті.
Текст створено у співпраці з Оксаною Брюховецькою (2024).
1Зображення: Вікторія Розенцвейг, Інсталяція Цього року я не їду додому на Різдво, малюнок на тканині, 2023. Надано художницею.
