– born in 1993 in Kyiv – an artist and performer. Co-founder of Live Art Lab – Kyiv’s independent performance art group whose main focus is research and collective interaction within a public space. In her artwork, she addresses the topics of physicality and female identity, using narratives of individual and collective memory. She develops the concepts of performative architecture and performative landscape as the relationship between identity and a city space / landscape. She is the curator of the Kyiv International Festival of Performance Art “Performance November”.
Every day I ask myself: who am I? My work is primarily an attempt to comprehend the boundaries of my subjectivity. I focus on the topic of time. I identify its physical dimension in the ways the world is changing around me. And I am no longer aware where I am and where I belong.
I focus on the topic of traditions in which I grew up. And I ask myself: what is it like to be a woman? And what does it mean to be me? When I close my eyes, I don’t see myself entirely. When I think of myself, I don’t see myself entirely. Instead, I see someone woven from images, cultural codes and social patterns of behavior.
I work with the topic of identity, where I analyze, first of all, my own experience: memories, traditions formed by my family and society, events, mostly traumatic, my attitude to the fluidity of time and, consequently, to old age and death. I am refering to a manifesto12 in which I express my position as a feminist, criticizing the patterns imposed by society. I chose performance to be my medium, because I believe that it is the performance that most clearly reveals the relationship between the artist’s body, space and interaction with the Other.
The central topics of my work are the re-considerations about my female identity through the prism of ritual and socio-cultural norms / patterns. I give the Other the opportunity to have a dialogue with me. Being vulnerable, I allow it to enter into the secret recesses of my memories and talk about the topics related to my physicality and sexuality. For example, in the performance “likes / dislikes” I re-evaluate my own traumatic experience of hair loss due to the personal experience of rejecting a marriage. In my family, marriage has long been articulated as a mandatory ritual of transition to the status of “real woman”345. At the same time, I flirt with the narrative of children’s likes / dislikes, which is actually one of the puzzles of the patriarchal system.
In my artworks, I pay a lot of attention to tactile contact. I think it is important to feel the space physically. Therefore I often work barefoot678910. For me, a performance is the art of expansion. It is an opportunity to be in every corner of space, filling it with yourself and at the same time dissolving in it. I am looking for a common ground and researching the concept of “performative architecture”111213. Appealing to my own experience with a family house that is gradually collapsing, I noticed that my relationship with architecture changed over time. Coming to different cities in different countries, I began to closely examine how architecture lives in a city. Cracks and graffiti are gradually emerging, traffic is changing due to the construction of new roads or vice versa – due to their disappearance.
I often feel very vulnerable, I do not feel unsafe and lonely. In my art projects related to architecture, I highlight different ways of interacting with it. I preserve my own and other people’s memories, searching for hidden facts and understanding architecture through my own body, in that way eliminating feelings of loneliness and making a city a safer place. However, the main thing for me is the touch and the feeling of tactility. That is why, when creating a visual form, I try to get in close contact with a building and the urban environment.
In “Invisible Memories”, I compare two architectural forms – our family home, an example of a traditional architectural form that absorbs the history of four generations, and a former boiler room that has become a museum. I combine two stories into one narrative, projecting it onto my own body, demonstrating how our memories shape and divide us, engaging the local community in a dialogue about a place that is not popular with visitors1415161718.
In my artwork, I attach great importance to the fact that only I can be responsible for the freedom of my own body and choose / move my own boundaries. In this regard, I often refer to the binary oppositions of my own / others, me / Other, private / public, likes / dislikes, deliberately emphasizing the gap between them.
My work strives to offer diverse perspectives on personal and collective memory. I prefer collaborative efforts, drawing inspiration from various sources and working closely with others to enrich the narratives I create. Engaging in archival research and collecting field material is a crucial aspect of my process,
enabling me to delve into historical records and collect information that adds authenticity to my work.
Especially following the full-scale invasion, I am particularly interested in bringing my voice as a Ukrainian artist to the forefront, advocating for conversations about Ukraine. Through my work, I aim to contribute to a broader dialogue and understanding, shedding light on the rich tapestry of Ukrainian experiences and perspectives.
The text is written in collaboration with Kateryna Rusetska (2022).
1Image: Tetiana Kornieieva, YOU DO (NOT) EXIST, 2023, Ukrainian performance art festival «(in)dependencies», curated by TT Collective, Museum Villa Stuck, Munich, Germany. Photo by Jörg Koopmann. Courtesy of the artist.2Image: Tetiana Kornieieva, YOU DO (NOT) EXIST, 2023, Ukrainian performance art festival «(in)dependencies», curated by TT Collective, Museum Villa Stuck, Munich, Germany. Photo by Jörg Koopmann. Courtesy of the artist.
3Image: Tetiana Kornieieva, ANATOMY OF HIDDEN FEAR, 2024, exhibition “Diagonal”, curators Florian Pumhösl and Vera Lutz Kunstpavillion Im Alten Botanischen Garten am Stachus, Munich. Photo by Wanying Xie. Courtesy of the artist.
4Image: Tetiana Kornieieva, ANATOMY OF HIDDEN FEAR, 2024, exhibition “Diagonal”, curators Florian Pumhösl and Vera Lutz Kunstpavillion Im Alten Botanischen Garten am Stachus, Munich. Photo by Erika Vas. Courtesy of the artist.
5Image: Tetiana Kornieieva, ANATOMY OF HIDDEN FEAR, 2024, Room To Expand: festival for performance and time based media, curator Mathilde ter Heijne, Aula, UdK Berlin, Germany. Courtesy of the artist.
6Image: Tetiana Kornieieva, Counting, 2019, performance, 2h 30min. Place: Svydovets mountain ridge, Carpathians, Ukraine. Photo and video by Elias Parvulesko. See: https://www.youtube.com/watch?v=AKtepZb-CZs&t=1004s. Courtesy of the artist.
7Image: Tetiana Kornieieva, Counting, 2019, performance, 2h 30min. Place: Svydovets mountain ridge, Carpathians, Ukraine. Photo and video by Elias Parvulesko. See: https://www.youtube.com/watch?v=AKtepZb-CZs&t=1004s. Courtesy of the artist.
8Image: Tetiana Kornieieva, Counting, 2019, performance, 2h 30min. Place: Svydovets mountain ridge, Carpathians, Ukraine. Photo and video by Elias Parvulesko. See: https://www.youtube.com/watch?v=AKtepZb-CZs&t=1004s. Courtesy of the artist.
9Image: Tetiana Kornieieva, Counting, 2019, performance, 2h 30min. Place: Svydovets mountain ridge, Carpathians, Ukraine. Photo and video by Elias Parvulesko. See: https://www.youtube.com/watch?v=AKtepZb-CZs&t=1004s. Courtesy of the artist.
10Image: Tetiana Kornieieva, Counting, 2019, performance, 2h 30min. Place: Svydovets mountain ridge, Carpathians, Ukraine. Photo and video by Elias Parvulesko. See: https://www.youtube.com/watch?v=AKtepZb-CZs&t=1004s. Courtesy of the artist.
11Image: Tetiana Kornieieva, NOTHING PERSONAL, IT’S JUST WAR, 2023, within "Check.Peace" project, curator Kateryna Tarabukina, Kulturbrauerei, Berlin, Germany.Photo by Roman Overko. Link to site of project: https://www.checkpointpeace.org/nothing-personal-its-just-war. Courtesy of the artist.
12Image: Tetiana Kornieieva, NOTHING PERSONAL, IT’S JUST WAR, 2023, within "Check.Peace" project, curator Kateryna Tarabukina, Kulturbrauerei, Berlin, Germany.Photo by Roman Overko. Link to site of project: https://www.checkpointpeace.org/nothing-personal-its-just-war. Courtesy of the artist.
13Image: Tetiana Kornieieva, NOTHING PERSONAL, IT’S JUST WAR, 2023, performance screening, exhibition «Check.Peace», curator Kateryna Tarabukina, Monitor Ukraine #13 program, Theater Magdeburg, Germany. Courtesy of the artist.
14Image: Tetiana Kornieieva, Invisible Memories, 2021, 21 min. International art festival “preserve memories – provide energy at the Museum Kesselhaus Herzberge, Berlin, Germany. Photo: photo by autor and Vincenzo Fiore Marrese. Courtesy of the artist.
15Image: Tetiana Kornieieva, Invisible Memories, 2021, 21 min. International art festival “preserve memories – provide energy at the Museum Kesselhaus Herzberge, Berlin, Germany. Photo: photo by autor and Vincenzo Fiore Marrese. Courtesy of the artist.
16Image: Tetiana Kornieieva, Invisible Memories, 2021, 21 min. International art festival “preserve memories – provide energy at the Museum Kesselhaus Herzberge, Berlin, Germany. Photo: photo by autor and Vincenzo Fiore Marrese. Courtesy of the artist.
17Image: Tetiana Kornieieva, Invisible Memories, 2021, 21 min. International art festival “preserve memories – provide energy at the Museum Kesselhaus Herzberge, Berlin, Germany. Photo: photo by autor and Vincenzo Fiore Marrese. Courtesy of the artist.
18Image: Tetiana Kornieieva, Invisible Memories, 2021, 21 min. International art festival “preserve memories – provide energy at the Museum Kesselhaus Herzberge, Berlin, Germany. Photo: photo by autor and Vincenzo Fiore Marrese. Courtesy of the artist.
– народилася в 1993 році в Києві — художниця, перформерка. Співзасновниця Live Art Lab – київської незалежної перформанс арт групи, основним фокусом якої є дослідження та колективна взаємодія у публічному просторі. У своїй творчості працює з темами тілесності та жіночої ідентичності, використовуючи наративи індивідуальної та колективної пам’яті. Розробляє концепти performative architecture та performative landscape як взаємовідносин ідентичності та простору міста/ ландшафту. Є кураторкою Київського міжнародного фестивалю мистецтва перформанс “Performance November”.
Кожного дня є задаю собі питання – хто я? Мої роботи – насамперед спроба осмислити межі моєї суб’єктності. Я фокусуюсь на темі часу, я бачу його фізичний вимір у тому як змінюється світ навколо мене. І я вже не знаю, де я є і до чого я належу.
Я фокусуюсь на темі традицій, в яких я виросла і питаю себе – а що таке бути жінкою? А що значить бути мною? Коли я закриваю очі, я не бачу себе повністю. Коли я думаю про себе, я не бачу себе повністю. Натомість, я бачу когось, зітканого з образів, культурних кодів та соціальних патернів поведінки.
Я працюю з темою ідентичності, аналізуючи, перш за все, власний досвід: спогади, традиції, сформовані моєю родиною та суспільством, події, здебільшого травматичного характеру, моє ставлення до плинності часу та, як наслідок, до старості та смерті. Я звертаюсь до написання маніфесту12, в якому висловлюю свою позицію як феміністки, критикуючи ті патерни, які були нав’язані суспільством. Я обрала своїм медіумом перформанс, адже вважаю, що саме перформанс найбільш чітко розкриває взаємовідносини між тілом художниці, простором та взаємодією з Іншим.
Основними темами моєї творчості є осмислення моєї жіночої ідентичності через призму ритуалу та соціокультурних норм/патернів. Я надаю Іншому можливість діалогу зі мною та, будучи вразливою, запускаю його в потаємні закутки моїх спогадів, та говорю на теми, пов’язані із моєю тілесністю та сексуальністю. Наприклад, в перформансі “любить/не любить” я осмислюю мій власний травматичний досвід втрати волосся внаслідок особистого переживання відмови від шлюбу, який в моїй родині тривалий час артикулювався як обов’язковий ритуал переходу до статусу “справжньої жінки”345. Водночас, я заграю з наративом дитячої гри любить/не любить, яка насправді є одним із пазлів патріархальної системи.
В своїх роботах я надаю велику увагу тактильному контакту, вважаю важливим відчувати простір тілесно. Тому, наприклад, найчастіше я працюю босоніж678910. Для мене перформанс – це мистецтво розширення, це можливість бути у кожному куточку простору, заповнюючи його собою та водночас розчиняючись в ньому. Я шукаю спільні місця та досліджую концепт «перформативної архітектури» (performative architecture)111213. Апелюючи до мого власного досвіду з фамільним будинком, що поступово руйнується, я помітила, що з часом мої взаємовідносини з архітектурою змінюються. Приїжджаючи до різних міст в різних країнах, я стала уважно спостерігати за тим, як живе архітектура в місті. Поступово з’являються тріщини, графіті, рух навколо змінюється через будівництво нових доріг, або ж навпаки їх зникнення.
Часто я відчуваю себе дуже вразливою, в мене не виникає відчуття небезпеки та самотності. В своїх проєктах, пов’язаних з архітектурою, я виокремлюю різні способи взаємодії з нею, музеєфікуючи спогади людей та власні, шукаючи приховані факти та осмислюючи архітектуру через власне тіло, тим самим нівелюючи почуття самотності та роблячи місто умовно безпечнішим. Проте, головним для мене є дотик та відчуття тактильності, а та тому, створюючи візуальну форму, я намагаюся вступати у тісний контакт зі спорудою та міським середовищем.
В роботі невидимі спогади я порівнюю дві архітектурні форми – наш фамільний будинок, приклад традиційної архітектурної форми, що вбирає історію чотирьох поколінь та колишню бойлерну, яка стала музеєм. Я поєдную дві історії в один наратив, проектуючи його на власне тіло, демонструючи те, як наші спогади формують та розділяють нас, залучаючи місцеву спільноту до діалогу про місце, яке не є популярним для відвідувачів1415161718.
В моїх роботах я надаю велике значення тому, що лише я можу відповідати за свободу власного тіла і обирати/ рухати власні межі. У зв’язку з цим я часто звертаюсь до бінарних опозицій свій/чужий, Я/ Інший, приватне/ публічне, любить/не любить, навмисне підкреслюючи розрив між ними.
В моїх роботах я досліджую феномен особистої та колективної пам’яті. Колаборації з іншими митцями, дослідниками та активістами є основою моєї практики. Співпраця з іншими допомагає мені ширше дослідити тему, над якою я працюю, а також надає моїм роботам міждисциплінарного характеру. Залучення до архівних досліджень та збір польових матеріалів є ключовим аспектом мого творчого процесу, що додає автентичності моїй роботі.
Особливо після повномасштабного вторгнення я особливо зацікавлена у тому, щоб мій голос як голос української мисткині було чути, а Україна як політичний та культурний суб’єкт відстоювала своє право існувати та бути вільною. Своєю роботою я прагну сприяти ширшому діалогу та розумінню, проливаючи світло на багатий гобелен українського досвіду та перспектив.
Текст написано у співпраці з кураторкою Катериною Русецькою (2022).
1Зображення: Тетяна Корнєєва, ТИ (НЕ) ІСНУЄШ, 2023, «(in)dependencies», Український фестиваль перформансу, куратори TT Collective, Музей Вілла Штук, Мюнхен, Німеччина. Фото Йорг Коопманн. Зображення надано авторкою.
