– born in 1984 in Lviv. Works with textiles, installations, audiovisual art and land art. Studied at the Lviv National Academy of Arts at the department of creative textiles. Was twice a scholarship holder of the Gaude Polonia Programme of the Ministry of Culture of the Republic of Poland (2010, 2016). Since 2010, member of the Ukraine’s National Union of Artists. Active participant of international exhibitions, festivals, open-air workshops, art projects in Ukraine and abroad. Received numerous awards for her work, including two top honors – the Gold Medal and the Akapi Foundation Award for Best Debut with the work “Doshch inUA” (English: “Rain inUA”) at the 15th International Art Textile Triennial in Lodz, Poland (2016). Lives and works in Lviv.
What my art means to me:
– it is a big part of my lifetime, if it is to be evaluated within the metrics of time;
– it is a lot of my emotional health if it is to be measured in emotional terms;
– it is a lot of my physical health if it is to be measured in the physical health equivalent.
As an artist, I associate myself mostly with textiles. This is the kind of art that my first conscious creative steps are connected to. And that’s what I’ve learned, what I’m researching, what I’m trying to develop myself at, and what I’m feeling best about. Textile is my form of self-fulfillment and artistic expression.
Back in the academy, at some point I felt “limited” by the opportunities of classical tapestry and handicraft weaving. So already then, I started looking for new solutions. I began to synthesize traditional and non-traditional materials and techniques, to actively use “non-textile” materials: wire, metal, paper, drawing paper, polyethylene, printing, photography1.
Probably, the most characteristic feature of my work is that I am trying, unlike classical weaving techniques, to give a certain lightness and transparency to art works, thus creating the illusion of presence where objects start to look like rain, a certain shimmer… In fact, these are experiments with the artistic understanding of space through textiles. In different figurative structures, I tried to create the effects of spaciality and intensity. In this way, I tried to appeal to human feelings in order to blur the clear line between visible and invisible, real and virtual – just as the horizon, as a natural phenomenon, creates a sense of uncertainty, incompleteness, and even absence of knowledge about what will be or is there2.
I asked myself: what constitutes a textile art or a fiber art today? Where is the line between experimentation and creativity, modern art forms, means, and classical textiles? Eventually, I reached the point where I started to use modern media, combining classic handicraft weaving with video projection and sound. In this way, I create an artistic image that balances on the edge of real and visible, destroying the fragile balance between objects – the material (a textile surface) and the intangible ones (a ray of light, a sound)3.
Oftentimes by combining these, I am interested in the ability to “visualize” the sound. And then, a barely noticeable vibration of threads, veins, knots, etc. appears in my works45.
My art means for me an opportunity to feel myself differently and an opportunity to feel that I am different.
I am convinced that a modern artist cannot stand aside from everything that happens around him or her. Therefore, I often address the current socio-cultural and political issues or topics, such as the process of forming and shaping a personality, communication and dialogue, borders and wars, “walls” and obstacles. Consequently, I created several works. One of them is the “Rain inUA”, 2016 installation. This was my creative reflection on the events in Ukraine in 2014-2016, on the aggression of one state against the other. In 2019, for the IV triennial “the Ukrainian cross-section” with the general theme “Ritual of Transition”, I completed another artwork. There, I tried to raise the question of the relevance and meaning of some concepts and symbols at one time, and their change, transformation – at another…6
It seems to me that every artwork is a personal experiment, growth and personal achievement.
Art should be the kind of what it is imagined to be by the person who creates it at a particular moment of time. This is a kind of performance, which is designed for both the result and, above all, the process.
It is important for me to feel what I am doing and to understand what I am feeling.
The opportunity to feel all these nuances and vibrations is wonderful.
I also want to add another important direction in my artwork which is sacred art. Given the family tradition, it is important to me. Here, I set myself the goal to try to present a new perspective on the essence of sacred/spiritual art through a combination of materials, and most importantly non “traditional” materials, and through the use of modern media (video, sound). In my artworks, I try to unpack the potential of modern art practices by reflecting the spiritual experiences, and to create new forms and artistic narratives by rethinking the values of the religious worldview7.
I love both spontaneous and organized travelling. I like the feeling when time is not noticeable, when it seems to be leveled and transformed into something else, and is perceived differently. It is in this state, without rushing, that I enjoy thinking, planning and dreaming.
The text was written in collaboration with Iryna Polikarchuk (2022).
1Image: Tereza Barabash, XS-XXL II,2010, 2011, tarpaulin, paper, 500x500x500 cm. See: https://trbarabash.blogspot.com/2012/11/xs-xxl-ii.html. Courtesy of the artist.2Image: Tereza Barabash, Horizon, 2011, installation, vein, thread. See: https://trbarabash.blogspot.com/2011/12/horzont.html. Courtesy of the artist.
3Image: Tereza Barabash, BORDER, 2016, multimedia project. See: https://trbarabash.blogspot.com/2016/03/project-limit.html. Courtesy of the artist.
4Image: Tereza Barabash, Relay, 2016, audiovisual object. See: https://trbarabash.blogspot.com/2016/09/retransmission-2016.html. Courtesy of the artist.
5Image: Tereza Barabash, Form of noise, 2017, audiovisual installation. Ostap Manuliak (sound). See: https://trbarabash.blogspot.com/2017/10/noise-form-2017.html. Courtesy of the artist.
6Image: Tereza Barabash, Correlation, 2019, installation books, headphones, sound (archival materials from various sources, including home video, New Year 1992). See: https://trbarabash.blogspot.com/2021/08/correlation-2019.html. Courtesy of the artist.
7Image: Tereza Barabash, Where the beginning begins, 2020, video installation. See:https://trbarabash.blogspot.com/2021/08/where-beginning-begins-2020.html. Courtesy of the artist.
– народилася 1984 року у Львові. Працює в сфері текстилю, інсталяції, аудіовізуального мистецтва та ленд-арту. Навчалася в Львівській національній академії мистецтв на кафедрі художнього текстилю. Двічі (2010, 2016) стипендіатка програми “Gaude Polonia” міністерства культури Республіки Польща. З 2010 року є членкинею Національної спілки художників України.Активна учасниця міжнародних виставок, фестивалів, пленерів, мистецьких проєктів в Україні та за її межами. За свою діяльність неодноразово отримувала нагороди, серед інших – дві найвищі відзнаки – Золоту медаль та Нагороду фундації Akapi за найкращий дебют на 15 Міжнародній трієнале художнього текстилю в Лодзі, Польща (2016) за роботу «Дощ inUA».
Живе та працює в у Львові.
Моє мистецтво для мене:
це великий шмат мого життєвого часу, якщо це оцінювати в часовому вимірі;
це шмат мого здоров’я емоційного, якщо це можна виміряти в емоційному еквіваленті;
це шмат мого фізичного здоров’я, якщо це можливо вимірювати в еквіваленті фізичного здоров’я.
Як художниця, я більшою мірою асоціюю себе з текстилем. Це той вид мистецтва, з яким пов’язані мої перші усвідомлені творчі кроки. Й це те, на що я вчилася, що я досліджую, намагаюсь розвивати і в чому я чуюся найкраще. Текстиль – це моя форма самореалізації та мистецького висловлювання.
Ще в академії мені стало «замало» можливостей класичного гобеленного та ремізного ткацтва, і вже тоді я почала шукати нові рішення, почала синтезувати традиційні та нетрадиційні матеріали й техніки, активно використовувати «не текстильні» матеріали: жилка, метал, папір, черпаний папір, поліетилен, друк, фотографії1.
Напевно, найбільш характерною рисою в моїй творчості є те, що я намагаюся, на відміну від класичних ткацьких технік, надати творам певну легкість, прозорість, тим самим створювати ілюзії присутності, де об’єкти починають бути подібними на дощ, на певне мерехтіння… Фактично це експерименти з мистецьким осмисленням простору через текстиль, коли я у різних зображальних структурах намагалася створити ефекти просторовості та глибинності. Цим я роблю спробу апелювати до людських почуттів, щоб максимально затерти чітку межу між видимим і невидимим, реальним й віртуальним, так само і горизонт, як природне явище, створює відчуття невизначеності, незавершеності а то й не знання того, що там буде чи є2.
Я запитала себе: чим є сьогодні текстильне мистецтво чи мистецтво волокна? Де межа між експериментом та творчістю, сучасними мистецькими формами та засобами і класичним текстилем? Врешті я прийшла до того, що почала застосовувати сучасні медійні засоби, де поєдную класичне ремізне ткацтво з відео-проекцією та звуком. Так створюю художній образ, що балансує на межі реального й видимого, руйнуючи крихкий баланс між об’єктами – матеріальними (текстильна площина) і нематеріальними (промінь світла, звук)3.
Часто в такому поєднанні мене цікавить якраз можливість «візуалізувати» звук. І тоді в моїх роботах з’являється ледь помітна вібрація ниток, жилок, вузликів тощо45.
Моє мистецтво для мене – це можливість відчути себе по-іншому й можливість відчути себе іншою.
Я переконана в тому, що сучасний художник не може стояти осторонь всього, що відбувається довкола нього. Тому я часто звертаюся до актуальних соціально-культурних та політичних проблем чи тем, а це: і формування та становлення особистості, і спілкування та діалог, і межі та війни, «стіни» та перешкоди. Так я створила декілька творів. Один з них – «Дощ inUA», інсталяція 2016 року. Це була моя творча рефлексія на події в Україні 2014-2016 років, на агресію однієї держави щодо іншої. А в 2019 році для IV триєнале «Український зріз» із загальною темою «Обряд переходу» я реалізувала твір, в якому намагалась підняти питання відповідності чи то значимості одних понять та символів в один час та їхня зміна, трансформація в інший…6
Мені здається, що кожна робота – це особистий експеримент, ріст й особисте досягнення.
Мистецтво повинно бути таким, яким його уявляє особа, яка його в конкретний момент творить. Це своєрідний перформанс, який розрахований як на результат, так і, передусім, на процес.
Для мене важливо відчувати, що я роблю й розуміти, що я відчуваю.
Можливість відчути ці всі нюанси й вібрації – прекрасна.
Також хочу додати ще один важливий напрямок в своїй мистецькій роботі – сакральне мистецтво. Це вагомо для мене з огляду на родинну традицію. Тут я ставлю собі за мету через поєднання матеріалів, а головне не «традиційних» матеріалів, через застосування сучасних медіа (відео, звук) спробувати презентувати новий погляд на суть сакрального/духовного мистецтва. В своїх творах я намагаюся розкрити потенціал сучасних мистецьких практик у відображенні духовних пережиттів та, переосмислюючи цінності релігійного світогляду, створювати нові форми та мистецькі оповіді7.
Я люблю як спонтанні, так й організовані подорожі. Мені подобається це відчуття, коли час не відчувається, він ніби нівелюється й трансформується в щось інше, по-іншому сприймається. Саме в такому стані, без поспіху, мені приємно думати, планувати й мріяти.
Текст написано у співпраці з Іриною Полікарчук (2022).
1Зображення: Тереза Барабаш, XS-XXL II, 2010, 2011,Об’єкт, церата, папір, 500х500х500 см. Див. https://trbarabash.blogspot.com/2012/11/xs-xxl-ii.html. Надано художницею.
