Olha Kuzyura / Ольга Кузюра

born on June 25, 1990 in the city of Mostyska, Lviv region. She received a master’s degree in design from the National University of Forestry in 2013. She was studying for a PhD at the Lviv National Academy of Arts from 2013 to 2016. Member of the National Union of Artists of Ukraine since 2017. Works with visual arts, text, in the fields of experimental and easel graphics, painting, installation. Author and participant of numerous projects in Ukraine and abroad, in particular in the USA, Germany, Italy, Poland, Croatia. Olha has experience working in international residencies at her motherland and abroad. In his artistic practices she turns to autobiographical motives in the context of collective self-consciousness. Lives and works in Lviv (Ukraine).


I have been living through a full-scale war in Ukraine for the second year already, and my observations of the transformation of the role of culture and arts in such critical times have led me to optimistic conclusions. But at the beginning of the full-scale Russian invasion of Ukraine, it was very difficult for artists to deal with ethical and aesthetic reasons to speak or remain silent. Literature and art did not protect our relatives from bullets and rockets. However, it was this universal language that allowed us to get out of our stupor and begin to outline our experiences. Being able to name one’s experience allowed society to realize itself as a collective body. It hurts every loss, every destroyed building. But it is easier to experience phantom pains with a collective body than alone, within the limits of one’s own, tiny body.

Working with the phenomena of collective and individual memory, I explore the lines in my own history that have influenced the formation of my identity. I was born into a Ukrainian family. The father’s family is from Chernihiv region, the mother’s family was forcibly deported along with other Ukrainians from the ethnic lands of Przemyśl County, the territories of the modern Republic of Poland. The relocation as part of Operation Vistula in the post-war years led to the loss of information about my ancestors, because at that time the archive where these data were stored in the city of Medica burned down. Generally, my practice cannot be separated from the political context. The fact that I got cut off from my own past all the more stimulates me to study memory as a dynamic phenomenon that is constantly being manipulated. Against the backdrop of such an unstable geopolitical map of the worldthere were countless interruptions into the continuity of the intellectual, cultural and material heritage that was supposed to underpin our self-identification was irreversibly distorted, especially during the Soviet period. This symbolic space as certain wholeness gives people confidence and their place in reality. The generation of personalities was eliminated from our past, and the elements of the value paradigm which today should have been our benchmark were systematically destroyed. Therefore, it is especially difficult for us to protect the things created before us, for us, but not by us, and we continue losing the material and metaphysical …123

Material objects, which are evidence of the aesthetic sophistication and mental dimension of the era, signify man and the reality, which no longer exist. They allow us to explore the acute issue of collective memory. This issue has led me to work with the material world, which is left behind by a human in various forms. The key is the amount of memory of a person that a surface can store456. The parts of the works are imprints of fragments of lost interiors, destroyed buildings and border posts of states that no longer exist (the Austrian Empire, Galicia, Czechoslovakia)… Each paper object is not only a death mask, but also a document that captures a person’s presence in space. Processes in the modern world reduce us to a multicultural common denominator, deforming and eroding the boundaries of cultural, and, ultimately, national identity. We don’t feel that this “today” is ours because we lost our “yesterday”.

I record on paper the invisible processes of disappearance and transformation in the material world, which is evidence of mental change in the process of globalization. Each print is a note of my research, evidence of the lost presence of the artifact, its transition to a new dimension78. In my practice, I pay tribute to the man-made, which is so lacking now. A personal tactile contact with the work is necessary for me. Paper, as a carrier of information, is a document that, despite its fragility, can give meaning. It preserves the wealth of the intellectual and cultural heritage. On paper, we witness our birth, baptism and death9. Paper can provide a spatial dimension to a memory. It manifests the materiality of the intangible in such an intense peace101112. This material, burdened with sacred meanings, is able to renew the sense of spatial and bodily dimensions in our existence1314.

Artistic practices are an integral part of my life, it is wrong to describe them as a profession. The appearance of a child rather increased my sensitivity to the world, exposed more nerves. I must emphasize that the priority in the work / life balance for women in my environment is formed under great social pressure. I explore and get inspired by images of prominent women in the history of my country who have been marginalized for decades: Sofiia Yablonska, Paraska Plytka-Horytsvit. Unfortunately, I grew up with images of women who were not emancipated, which I still struggle with. I was brought up as a person outside of gender polarity myself and I make decisions from this position. I approach the choice of each role in my life very consciously. I don’t think that in order to realize one’s potential as an author, one should give up specific life responsibilities. I stress here: a person, not a woman in particular. Feminist communities are going to break such differentiations.

The final version of the statement was edited in collaboration with Iryna Polikarchuk (2022).

1Image: Olha Kuzyura, installation Lost presence presented at the Festival of young artists of Ukraine "Today that never happened", 2017, Mystetskiy Arsenal, Kyiv. Courtesy of the artist.
2Image: Olha Kuzyura, Fragment of the installation Lost presence, 2017, paper, blind print. Courtesy of the artist.
3Image: Olha Kuzyura, Presentation of the Lost presence project at the Mystetskyi Arsenal, 2017, Kyiv. Courtesy of the artist.
4Image: Olha Kuzyura, Lost presence gallery Dzyga, 2018, Lviv, graphics, objects. Courtesy of the artist.
5Image: Olha Kuzyura, Gypsum, wax. Development / Destruction. Part of the Lost presence project presented at the gallery Dzyga, 2018, Lviv. Courtesy of the artist.
6Image: Olha Kuzyura, Detail of the Lost presence project presented at the Korsak's museum of ukrainian contemporary art, Lutsk, 2020, graphics, objects. Courtesy of the artist.
7Image: Olha Kuzyura, Lost presence project at the Korsak's museum of ukrainian contemporary art, Lutsk, 2020, paper, blind print. Courtesy of the artist.
8Image: Olha Kuzyura, Fragment of the installation Lost presence, 2020, paper, blind print. Courtesy of the artist.
9Image: Olha Kuzyura, Detail of the Sacrum / Profanum project, 2020, paper, blind print. Courtesy of the artist.
10Image: Olha Kuzyura, Installation Sacrum / Profanum within "Imprint. Ukrainian printed graphics of the XX - XXI centuries", Mystetskyi Arsenal, Kyiv, 2020. Courtesy of the artist.
11Image: Olha Kuzyura, Fragment of the Sacrum / Profanum installation, "Imprint. Ukrainian printed graphics of the XX - XXI centuries", 2020, paper, blind print. Courtesy of the artist.
12Image: Olha Kuzyura, Installation Sacrum / Profanum, 2020, paper, blind print. Courtesy of the artist.
13Image: Olha Kuzyura, Collective memory. Act of memory project within the "Modernism for the Future 360/365" residence in Lviv, 2021, graphic installation, object. Courtesy of the artist.
14Image: Olha Kuzyura, Fragment of the installation Collective memory. Act of memory project within the "Modernism for the Future 360 /365", 2021, paper, blind print. Courtesy of the artist.

– народилась 25 червня 1990 р. В м. Мостиська Львівської області. У 2013 році отримала звання магістра дизайну в Національному лісотехнічному університеті. З 2013 по 2016 рік навчалась в аспірантурі у Львівській національній академії мистецтв. Член Національної спілки художників України з 2017 р. Працює з візуальним мистецтвом, текстом,  в галузях експериментальної та станкової графіки, живопису, інсталяції. Авторка та учасниця численних проектів в Україні та за її межами, зокрема в США, Німеччині, Італії, Польщі, Хорватії. Має досвід роботи в рамках міжнародних резиденцій на батьківщині та за кордоном. В своїх митецьких практиках звертається до автобіографічних мотивів у контексті колективної самосвідомості. Живе та працює у Львові (Україна).


Вже другий рік проживаю повномасштабну війну в Україні й мої спостереження за трансформацією ролі культури й мистецтв в такі критичні часи привели мене до все ж до оптимістичних висновків. Та початку повномасштабного вторгнення росії в Україну діячам мистецтва було дуже складно поратись з етичними та естетичними причинами говорити чи мовчати. Література і мистецтво не захистили наших рідних від куль і ракет. Втім саме ця універсальна мова дозволила нам вийти із заціпеніння й почати окреслювати пережите. Змога називати свій досвід дозволила усвідомити суспільству себе як колективне тіло. В ньому болить кожна втрата, кожна зруйновані будівля. Але фантомні болі колективним тілом пережити легше, аніж на самоті, в межах власного, крихітного.
Працюючи з феноменами колективної та індивідуальної пам’яті досліджую прочерки у власній історії, що вплинули на формування моєї  ідентичності. Я народилась в українській сім’ї. Родина батька з Чернігівщини, родина матері була примусово депортована з іншими українцями з етнічних земель Перемишльського повіту, територій сучасної Республіки Польщі. Переселення в рамках операції Вісла в повоєнних роках призвело до втрати інформації про предків, бо в той час архів, де зберігались ці дані у м. Медика, згорів. Моя практика не може бути відокремленою від політичного контексту в принципі. Та факт, що я опинилась відрізаною від власного минулого, тим більше стимулює до дослідження пам’яті як динамічного явища, яким постійно намагаються маніпулювати. На тлі змінної геополітичної мапи світу відбувались численні розриви тяглості нашої органічної культурної еволюції. Багаж інтелектуального, культурного та матеріального спадку, що мав лягти в основу нашої само ідентифікації, був незворотньо понівечений, особливо у радянський період. Цей символічний простір, як певна цілісність, дає людині певність та своє місце в дійсності. З нашого минулого було усунуто покоління особистостей, та систематично руйновано елементи ціннісної системи, що сьогодні мали бути нашим орієнтиром. Тому нам особливо складно берегти створене до нас, для нас, але не нами, і ми продовжуємо втрачати матеріальне і метафізичне…123

Матеріальні об’єкти, що є свідченням естетичної вибагливості та ментального виміру епохи означують людину і дійсність, яких вже немає. Вони дозволяють дослідити гостре питання колективної пам’яті. Дана проблематика підвела до роботи із матеріальним світом, що залишає людина у різних формах. Ключовим є об’єм пам’яті, який може зберегти поверхня предмета про людину456. Частинами робіт є відбитки з фрагментів втрачених інтер’єрів, зруйнованих будинків і прикордонних стовпців вже неіснуючих держав (Австрійська імперія, Галичина, Чехословаччина)… Кожен паперовий об’єкт є не лише посмертною маскою, але й документом, носієм, що фіксує присутність людини у просторі.  Процеси у сучасному світі зводять нас до спільного полікультурного знаменника, деформуючи та розмиваючи межі національної ідентичності. Ми не відчуваємо, що “сьогодні” є нашим, бо ми втратили наше “вчора”.

Фіксую на папері непомітні процеси зникнення та перетворення в матеріальному світі, що є свідченням ментальних перемін в процесі глобалізації. Кожен естамп – це нотатка мого дослідження, свідчення втраченої присутності артефакту, переходу його у нову площину78. У своїй практиці віддаю належне рукотворному, якого зараз так бракує. Особистий тактильний контакт з твором для мене необхідний.  Папір, як носій інформації, є документом , що, незважаючи на свою крихкість, може надати значимості. На ньому збережено багаж інтелектуального та культурного спадку.  На папері ми засвідчуємо своє народження, хрещення та смерть9 Папір здатен надати просторового виміру пам’яті.  В ньому проявляється матеріальність нематеріального в такому інтенсивному спокої101112. Цей матеріал обтяжений, сакральними значеннями, здатен поновити відчуття просторового та тілесного вимірів у нашому існуванні1314.

Мистецькі практики є невід’ємною частиною мого життя, неправильно їх окреслювати як професію. Поява дитини скоріш збільшила мою чутливість до світу, оголила більше нервів. Маю підкреслити, що пріоритезація в системі work/life для жінок в моєму оточенні формується під великим соціальним тиском. Досліджую і надихаюсь образами видатних жінок в історії моєї країни, які десятиліттями були маргіналізованими: Софія Яблонська, Параска Плитка-Горицвіт. На жаль, я виросла з образами жінок, які не були емансиповані, з чим невпинно досі борюсь.  Я сама була вихована в ролі людини поза гендерною полярністю і з такої позиції приймаю рішення. До вибору кожної ролі у своєму житті  підходжу дуже свідомо. Не вважаю, що для реалізації свого потенціалу як автора людина повинна відмовлятись від конкретних життєвих обов’язків. Підкреслюю – людина, а не жінка конкретно. Феміністичні спільноти йдуть до руйнування таких диференціацій.

Текст написано у співпраці Іриною Полікарчук (2022).

1Зображення: Ольга Кузюра, Інсталяція Втрачена присутність, представлена ​​на Фестивалі молодих художників України "Сьогодні, що так і не настало", Мистецький Арсенал, Київ, 2017 рік. Надано авторкою.
2Зображення: Ольга Кузюра, Фрагмент інсталяції Втрачена присутність. Папір,  сліпий друк. 2017 рік. Надано авторкою.
3Зображення: Ольга Кузюра, Презентація проекту Втрачена присутність у Мистецькому Арсеналі, Київ. 2017 рік. Надано авторкою.
4Зображення: Ольга Кузюра, Втрачена присутність мистецький центр Дзига, Львів (графіка, об’єкти). 2018 рік. Надано авторкою.
5Зображення: Ольга Кузюра, Гіпс, віск. Розвиток/Руйнація. Частина проекту "Втрачена присутність", представлена ​​у галереї Дзига, Львів. 2018 рік. Надано авторкою.
6Зображення: Ольга Кузюра, Деталь проекту Втрачена присутність, представлений у Музеї українського сучасного мистецтва Корсаків, Луцьк (графіка, об'єкти). 2020 рік. Надано авторкою.
7Зображення: Ольга Кузюра, Проект Втрачена присутність у Музеї українського сучасного мистецтва Корсаків, Луцьк. Папір,  сліпий друк. 2020 рік. Надано авторкою.
8Зображення: Ольга Кузюра, Фрагмент інсталяції Втрачена присутність. Папір,  сліпий друк. 2020 рік. Надано авторкою.
9Зображення: Ольга Кузюра, Деталь проекту Sacrum/Profanum. Папір,  сліпий друк. 2020 рік. Надано авторкою.
10Зображення: Ольга Кузюра, Інсталяція Sacrum/Profanum у рамках проекту "Відбиток. Українська друкована графіка ХХ-ХХІ століть". Мистецький Арсенал, Київ. 2020 рік. Надано авторкою.
11Зображення: Ольга Кузюра, Фрагмент інсталяції Sacrum/Profanum. "Відбиток. Українська друкована графіка ХХ-ХХІ століть". Папір,  сліпий друк. 2020 рік. Надано авторкою.
12Зображення: Ольга Кузюра, Інсталяція Sacrum/Profanum. Папір, сліпий друк. 2020 рік. Надано авторкою.
13Зображення: Ольга Кузюра, Спільний спогад. Акт пам’ятання в рамках проекту "Модернізм для майбутнього 360/365" у Львові (графічна інсталяція, об’єкт). 2021 рік. Надано авторкою.
14Зображення: Ольга Кузюра, Фрагмент інсталяції Спільний спогад. Акт пам’ятання в рамках проекту "Модернізм для майбутнього 360/365". Папір, сліпий друк. 2021 рік. Надано авторкою.