– born in 1980 in Chervonohrad, Ukraine. Lives and works in Lviv. She graduated from the Lesia Ukrainka Eastern European National University, department of economics (2002). Member of “Ukrainian Photographic Alternative” Association. Her photos were published in Gup magazine, C41, It’s Nice That, Lensculture, Calvert Journal, Der Greif, Bird in Flight, Sandvich Magazine, Knock Magazine. Her works were exhibited in Great Britain, Germany, France, Poland, Georgia and Ukraine. Special prize winner of Bird in Flight competition “New East Photo Prize 2016” and Grand Prix Gomma grant 2019, Future Talents 2019 nominee, Poland’s Ministry of Culture programme “Gaude Polonia 2019” scholarship holder.
There are several reoccurring themes in my works: the theme of a small town; province; the theme of death – both of a human being and of culture. The theme of creativity and the author: where is there a room for creativity in case there is the right solution to almost any problem? And by copying the solution, you will achieve better results than by inventing another.
Of course, I work mostly with Ukrainian-related themes. Here are all those stories that fascinate and wait to be told. However, on the other hand, I do not limit myself to the state’s borders. Moreover, it seems like Ukraine is now in a unique (winning) position in terms of photography – due to its complex history, this place is highly interesting to be explored. You can encounter the unexpected literally in your backyard, and due to the internet and low-cost flights we have a chance to know what is happening in the world’s art scene and compare ourselves to it1234.
In fact, my journey in photography started off with walking between the Soviet block buildings in the middle of wastelands and fields, or dusty disappearing villages. Then I started working together with Viacheslav Poliakov as a creative duo, travelling through our country. The trips were called by us the walks in search of “miracles”, where we collected and sorted out all the strange, the wild and the crazy that exist in Ukraine. Most likely, this appreciation stems from the fact that we both come from small towns located in the so-called “depressed regions”. On those trips we realized that when reality becomes too boring and cruel to gaze at, people begin to closely examine legends and narrate them. Legends (albeit being present only inside the imagination) are able to turn problems into adventures, therefore overcoming them. In human memory and consciousness, heroic and vivid stories quickly and easily displace the ordinary order of things, grow seeds and gain material weight, creating the fourth dimension that can almost be touched56.
In my projects, I am actually engaged in constructing the Myth of Silent Stories and Heroic Epics. I work with something that traditionally does not attract public attention, with something small and inconspicuous, with the so-called quiet topics. With the help of photography, I have the opportunity and the strength to give meaning to this small and quiet. Art is like magnifying glass78. My latest project “Fragility” is based on photos of homemade gardens which elderly people cultivate. They take care of plants, they are preoccupied with inventing various types of shoots support – this is about the poetization and monumentalization of unspectacular everyday things which we usually do not pay attention to. This is an attempt to respect our everyday life, to delve deeper into reality. How are human relationships built, and how are the human and wildlife relationships built? This project like the previous ones is a fixation of something ephemeral, temporary and fluid, ritual. In this case, photography is like fixing a damaged or broken part of the body, it is an action aimed at preservation, and this is what helps910.
The final version of the statement was edited in collaboration with Kateryna Rusetska (2022).
1Image: Olena Subach, Grandmothers of the Edge of Heaven, 2017-2018, photography. Courtesy of the artist.2Image: Olena Subach, Grandmothers of the Edge of Heaven, 2017-2018, photography. Courtesy of the artist.
3Image: Olena Subach, Grandmothers of the Edge of Heaven, 2017-2018, photography. Courtesy of the artist.
4Image: Olena Subach, Grandmothers of the Edge of Heaven, 2017-2018, photography. Courtesy of the artist.
5Image: Olena Subach together with Viacheslav Poliakov, City of Gardens, 2018, photography. Courtesy of Image: the artist.
6Image: Olena Subach together with Viacheslav Poliakov, City of Gardens, 2018, photography. Courtesy of Image: the artist.
7Image: Olena Subach, Meteorite Berdychiv, 2017, photography. Courtesy of the artist.
8Image: Olena Subach, Meteorite Berdychiv, 2017, photography. Courtesy of the artist.
9Image: Olena Subach, Fragility, 2019-2021, photography, Courtesy of the artist.
10Image: Olena Subach, Fragility, 2019-2021, photography, Courtesy of the artist.
– народилася 1980 року в Червонограді, Україна. Живе та працює у Львові. Закінчила Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки, відділення економіки (2002). Учасниця об’єднання «Українська Фотографічна Альтернатива». Фото публікувалися в Gup magazine, C41, It’s Nice That, Lensculture, Calvert Journal, Der Greif, Bird In Flight, Sandvich Magazine, Knock Magazine. Виставлялася у Великобританії, Німеччині, Франції, Польщі, Грузії та Україні. Володарка спеціального призу Bird In Flight в конкурсі New East Photo Prize 2016 та Grand Prix Gomma grant 2019, номінантка Futures Talents 2019, стипендіатка програми від Міністерства культури Польщі Gaude Polonia 2019.
Є кілька тем, які постійно повторюються у моїх роботах: тема малого міста; провінція; тема смерті — як людини, так і культури. Тема творчості та автора — де залишається місце для творчості, коли для майже будь-якої проблеми є правильне рішення, і скопіювавши його, ти отримаєш кращий результат, ніж винайшовши.
Безумовно, найбільше я працюю з українськими темами, саме тут є всі ці історії, які хвилюють і чекають розповіді. Але, з іншого боку, не обмежую себе державою. Ще мені здається, що Україна зараз в унікальній (виграшній) позиції для фотографії — через складну історію це місце дуже цікаве для дослідження. Ти можеш спіткати несподіване буквально у себе на задньому дворі, а завдяки інтернету та лоукостам у нас є можливість знати, що відбувається у світовому мистецтві та порівнювати себе з ним.
Як би дивно це не звучало, але сучасна Україна — дуже вільна країна. У нас можна все, навіть якщо це заборонено десь у законах. Це в чомусь погано, але в чомусь дуже добре. Під час подорожей Україною весь час виникає одне й те саме питання: усі ці люди, цілі міста, як-от мій рідний Червоноград (невелике шахтарське місто на заході України), — вони у стані розпаду та деградації. Невже вони мають просто зникнути? Що трапиться з містом і країною, звідки всі поїхали та залишилися бабусі в очікуванні смерті й мафія із земельною рентою? Адже бабусі скоро також зникнуть1234.
Власне, мій шлях у фотографії починався з прогулянок між радянськими блоковими забудовами в центрі пустищ і полів чи посеред запилюжених зникомих сіл. Тоді ми почали працювати з В’ячеславом Поляковим як творчий дует, мандруючи нашою країною. Ці подорожі ми називали прогулянками у пошуках «чудес», приймаючи та розділяючи все те дивне, дике та божевільне, що існує в Україні. Найімовірніше, це розуміння походить від того, що ми обоє родом із невеликих містечок, розташованих у так званих «депресивних регіонах». Саме там ми усвідомили, що коли реальність стає надто нудною та жорстокою, щоб дивитися на неї, люди починають уважніше вдивлятися в легенди та розповідати їх56. Легендам (нехай тільки в уяві, але) вдається перетворити проблеми на пригоди, таким чином їх перемагаючи. У людській пам’яті і свідомості героїчні та яскраві історії швидко й легко витісняють звичайний порядок речей, укорінюються та набувають матеріальної ваги, створюють четвертий вимір, якого майже можна торкнутися.
У своїх проєктах я фактично й займаюся конструюванням Міфу тихих історій і героїчного епосу. Я працюю з тим, що зазвичай не привертає загальної уваги, з чимось маленьким і непомітним, так званими тихими темами. За допомогою фотографії я маю можливість і силу надати значення цьому маленькому. Мистецтво — ніби збільшувальне скло78. Мій останній проєкт «Крихкість» побудований на основі фотографій саморобних городів, якими займаються люди похилого віку. Вони піклуються про рослини, переймаються винайденням різноманітних видів підтримки пагонів — це саме про поетизацію та монументалізацію непомітних буденних речей, на які ми зазвичай не звертаємо уваги. Це спроба шанобливо поставитися до нашої повсякденності, глибше вникнути у дійсність. Як вибудовуються стосунки між людьми, а як — стосунки між людьми та живою природою? Цей проєкт, як і попередні, — фіксація чогось ефемерного, тимчасового та плинного, ритуального. У цьому випадку фотографія — подібно фіксації пошкодженої чи зламаної частини тіла — це дія, спрямована на збереження, це те, що допомагає910.
Текст написано у співпраці з кураторкою Катериною Русецькою (2022).
1Зображення: Олена Субач, Бабусі на краю неба, 2017 - 2018, фотографія. Зображення надано авторкою.
