Katya Libkind / Катя Лібкінд
– born in 1991 in Vladivostok, she spent her childhood and youth in Mykolaiv. Ukrainian artist, set designer, and co-founder of atelienormalno, a workshop studio for artists with and without Down syndrome. The artist lives and works in Kyiv. Katya graduated from the Kyiv National Academy of Fine Arts and Architecture, Faculty of Scenography, and was a member of the Montage group. She has created set designs for music performances and plays. Her main mediums are graphics, installation, and video. In her practice, Katya turns to deep introspection and contemplation of her environment. Her works are based on proceduralism, radical sincerity, and direct emotional experience. In them, she raises questions of personal and social boundaries and attitudes, as well as normalcy and beauty. Her works are often inspired by contradictions, doubts, and intuition. The artist’s additional source of exploration is the realm of dreams.
In the process of working on this manifesto, it took on an unexpected form and turned into a work of fiction. Either a film or play script or a description of a dream, it went beyond the scope of this archive. There, the author met Ukrainian artists Ada Rybachuk, Vlada Ralko, Oksana Kazmina, Valentyna Petrova, Olha Marusyn, Katya Buchatska, Yevhenia Belorusets, Dasha Kuzmych, Ksenia Hnylytska, Alina Yakubenko, and Olha Kozyura. The author planned to construct her text as a dialogue with those artists’ thoughts that deeply impressed her.
Texts constantly demand some kind of recognition. Vain, neurotic recognition.
The text needs to lean on the edge of a hole or arrive on a bomb; it cannot stand on its own. At the same time, it wants to immediately overcome the hole, go through it or turn it around, stop the bomb, distract it with itself.
The text requires punishment.
The text wants to spank me in front of you with a sound that sticks in your chest.
The thing that disgusts me the most is that I hate myself now as much as I did in January. I decided that now my self-loathing would be more radical, but it’s just as pathetic.
Now this room is going to be sick of me.
(Note excerpt, April 25, 2022. Translated from Russian, published without changes).
I would like to talk about my practice from the body of a dirty, angry dog that speaks in growls and excretions. I’m very polite to everyone in everyday life, but I dream of offending someone with my art, barking, and peeing all over them. So far, these are just dreams, because so far I have only managed to pee myself in such a way that those who might be outraged or at least aroused by it could not see it.
A thought appears as a dispute between internal organs, consisting of many voices and movements. To extract it into a text, I need to take control of these voices — give them names and assign a place.
Actors:
blood — a rebel; it moves the space
fat — floats and soothes
hands — trying to see the big picture; the responsible ones
dog — sniffs
skin — the one responsible for feelings
princess — has an irresistible desire
bitch — a bitch
shit — turns everything into shit
The action takes place at the link.
Sometimes, as if from the womb, vibrations and voices from outside are heard.
The text was written in a collaboration with Kateryna Iakovlenko (2024).
– Народилася у 1991 році у Владивостоці, дитинство та юність провела у Миколаєві. Живе та працює у Києві – українська художниця, сценографка, співзасновниця ательєнормально, майстерні художників із синдромом Дауна та без нього. Закінчила факультет сценографії у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури. Була учасницею групи “Монтаж”. Створювала сценографію для музичних перформансів та виступів. Її основними медіумами є графіка, інсталяція та відео. У своїй практиці звертається до глибокого самоаналізу та споглядання власного оточення. Її твори базуються на процесуальності, радикальній щирості, безпосередньому емоційному переживанню. У них вона порушує питання особистих та загальноприйнятих кордонів та поглядів, а також нормальності та краси. Її роботи часто натхненні протиріччями, сумнівами, інтуїцією. Окремим джерелом пошуків для авторки є простір сновидінь.
Цей маніфест у процесі роботи над ним набув неочікуваної форми та перетворився на художній твір — чи-то сценарій фільму чи вистави, а може опис власного сну, що вийшов поза межі цього архіву. У ньому авторка зустрілася із українськими мисткинями Адою Рибачук, Владою Ралко, Оксаною Казьміною, Валентиною Петровою, Ольгою Марусин, Катею Бучацькою, Євгенією Бєлорусець, Дашею Кузмич, Ксенією Гнилицькою та Аліною Якубенко, Ольгою Козюрою. Свій текст вона планувала побудувати у діалозі з їхніми думками, які її глибоко вразили.
Тексти постійно вимагають якогось визнання. Марного, невротичного визнання.
Тексту потрібно спертися на край якої-небудь дірки, або прилетіти на бомбі, сам по собі він не може встояти. При цьому він хоче відразу подолати дірку, пройти її наскрізь або вивернути, зупинити бомбу, відволікти її на себе.
Текст потребує покарання.
Текст хоче відшмагати мене в тебе на очах з таким звуком, що застрягає в грудях.
Найбільше мені бридко від того, що зараз я ненавиджу себе так само, як і в січні. Я вирішила, що тепер моя ненависть до себе буде радикальною, але вона така ж сама жалюгідна.
Зараз цю кімнату знудить мною.
(З нотатки, 25 квітня 2022. Переклад з російської, публікується без змін).
Я б хотіла розповісти про свою практику з тіла брудної злої собаки, яка говорить риком і виділеннями. Я старанно чемна з усіма в повсякденному житті, але мрію образити хоч когось своїм мистецтвом, нагавкати, обісцяти. Поки що це тільки мрії, бо до цих пір мені вдавалося обісцяти тільки себе, до того ж так, щоб не бачили ті, кого це може обурити чи хоча б збудити.
Думка з’являється, як суперечка між внутрішніми органами, складається з багатьох голосів та рухів. Щоб видобути її в текст, мені треба взяти під контроль ці голоси, дати їм імена і місце.
Дійові особи:
кров — бунтар, рухає простір
жир — запливає, заспокоює
руки — намагаються бачити загальну картину, відповідальні
собака — нюхає
шкіра — відповідальна за почуття
принцеса — має непереборне бажання
сука — сука
гівно — перетворює все на гівно
Дія відбувається за посиланням.
Іноді, мов з утроби, чутно вібрації та голоси ззовні.
Текст написано у розмові з Катериною Яковленко (2024).
