– born in 1993 in Khmelnytskyi – graduated from NAOMA with a master degree in graphic design. She works mainly in Kyiv and Khmelnytskyi, participates in all-Ukraine and international exhibitions and residencies. In her work, she touches upon the topics of physicality, emotional and sensory experience, motherhood. She works in various media genres such as artbook, object, installation, photography, drawing, video. Her particular interest is the exhibition of a book as an object in a space. The artbook “Lullaby 1” belongs to the world’s top-100 photobooks “How We See: Photobooks by Women” according to 10×10 Photobooks. Within the “Ukrsuchphoto” (Ukrainian contemporary photography) Award, she was selected a nominee in the category “Discovery of the Year”.
Not so long ago, I realized that my art practice is a kind of “elaboration” of the stories within me. This realization manifested itself within the context of a childbirth, me getting familiar with the rituals of closing up the process of a childbirth, and finally – understanding the importance of the closure. This closure may happen in two days, or forty days, or ten years, or it may not happen at all. A closure requires attention, as any other stages of a process.
The entire series of artworks Lullaby is about the closure, about the transition from one state to another1. When the closure happens, there is the most vulnerable interval before a new stage starts. Like a transition to sleep, there is a completely uncontrolled but still conscious backlash. Hence the name Lullaby. A ritual of guiding into sleep. Despite the fact that the sleep will happen nevertheless, a lullaby changes the quality of the transition – action that occurs out of excess and love. Each work in the series has a kind of dedication to something specific (which is mostly not voiced): an event, a human being, an object etc.
Art has always been a kind of a “safe place” for me where everything is possible and there is no wrong answer. Therefore, the biggest difference between art and non-art for me is the complete absence of a purpose. If it comes out (which usually happens), this is rather a side effect than a primary function. I am grateful to myself for the inner decision that I took as a child and a student that my artwork would be deprived from the responsibility to support me financially.
What I identify as art just happens to me. In order to be able to hear, it is important to have a space for silence. It is important to allow yourself periods of silence. Now I feel that every consequent artwork of mine is the continuation of the previous one. The artbook “I love you” was created beyond the “Lullaby” series – two years after its presentation, however, by its very nature, it is its continuation2. As well as the artwork In Taras’ Garden, which was first exhibited at the Biennale of Young Art in Kharkiv (Ukraine)3.
In my art practice, a form of a book, an artbook, is the most comfortable medium. I love it for its intimacy, tactile, visual and smell interaction, as well as simultaneously static and dynamic form, and rhythm variability in viewer’s hands. I perceive a book as a full-fledged spatial object. I see similarities in working on an artbook4 with working on an installation5.
I do not define my art practice as feminist, although it can be easily considered as such. When art begins to interact with a viewer, it often needs to be explained. This is exactly the secondary educational role of art. I do not have a crisis or a clash between feminine and masculine inside me, and I don’t evaluate art like that. I do not doubt the unconditional success that women have in the art field: the further they get, the more confident they become.
The sensitivity that women possess is about art at its maximum. The power of feminine, both in women and men, has no chance not to be revealed today. However, this is a very difficult path. I admire the courage of those who enter into a direct dialogue with the triggers, about which there is still a need to talk, unfortunately.
I am quite a routine person. Rhythm in days and periods is important to me. Such a habit of mine has both complicated and simplified my motherhood. Currently, I have a three-year-old daughter and we are in very close contact with each other. I have never had a more uncompromising experience than motherhood. We can say that the current art practice is a joint one. Since pregnancy, I began to feel the physical urge to take photos. Now photography6 alongside artbooks is one of the major media for me.
I move towards establishing my comfortable rhythm. Motherhood, especially early motherhood, makes it chaotic. When you breastfeed and lie in a bed for almost an hour, then do literally everything for 15 minutes, then you are obliged to work almost at night. Now I am learning again to watch movies not from my phone and not as a background while cooking, for example. But despite all these circumstances, I have not felt and do not feel that motherhood and everyday life prevent me from doing my artistic practice.
One can endlessly talk about the imperfections of any sphere in Ukraine, but it is exactly the chaos, sometimes a mess, that allows you to create very fresh and interesting things, especially in art. I would say that even the weakness of the art market in Ukraine contributes to the advancement of art in unpredictable and honest directions. Due to the fact that the political vector and the mood among the people in Ukraine are quite uncertain, the background feeling of insecurity naturally persists, which of course is difficult to attribute to the positive developments. However, it is also an intensification of sensitivity and instincts. I see Ukraine as a favourable environment for art. Ukraine has a strong cultural and historical background, mostly based on pain. Rather even on the study of how deep the pain can be, where the need for sublimation was a necessity.
I do not think that art should be political, that it should be anything at all. I think art is very relevant in politics. This, of course, depends on an artist. If art is honest, it can be very powerful and transformative.
The final version of the statement was edited in collaboration with Iryna Polikarchuk (2022).
1Works from the series Lullaby, 2017: artbooks, graphics, installations: Lullaby 1, 2016, see: katyalesiv.com/lullaby1/. Lullaby 2, 2016, see: katyalesiv.com/lullaby2/. Lullaby. Fuck beauty, 2018, see: katyalesiv.com/lullaby-fuck-beauty-1/. Lullaby 6, 2018, see: katyalesiv.com/lullaby6/.2Image: Kateryna Lesiv, I love you, 2021. See: https://istpublishing.org/tproduct/157875258-938670678571-i-love-you. Courtesy of the artist.
3Kateryna Lesiv, In the Garden of Taras, 2019: See: https://www.katyalesiv.com/in-the-garden-of-taras.
4Image: Installation created within the Lullaby project, 2018. See: https://www.katyalesiv.com/lullaby9. Courtesy of the artist.
5Image: Kateryna Lesiv, 2018. An object created as part of an ear music event. This is a place to listen to and watch music videos. There are three available positions: you can lie on top of the subject and listen to the composition, lean on the diagonal wall - this will allow you to hear well but not see the video, and the most uncomfortable place where you can hear and see the video well. Courtesy of the artist.
6See: katyalesiv.com/photography/.
– народилась в 1993 році в Хмельницькому. Отримала диплом магістра у НАОМА за спеціалізацією Графіка. Працює здебільшого у Києві та Хмельницькому. Бере участь у Всеукраїнських та Міжнародних виставках та резиденціях. У своїй практиці торкається тем тілесності, емоційного та чуттєвого досвіду, материнства. Працює у різних медіа, таких як артбук, об’єкт, інсталяція, фотографія, малюнок, відео. Особливим інтересом є експонування книги у просторі як об’єкту. Артбук «Колискова 1» увійшов у топ-100 світових фотокниг «How We See: Photobooks by Women» за версією 10х10 Photobooks. Стала номінанткою на премію «Укрсучфото» в категорії Відкриття року.
Не так давно я усвідомила, що моя практика в мистецтві є для мене свого роду «закриттям» історій всередині мене. Таке розуміння проявилось для мене в контексті пологів і знайомства з ритуалами закриття пологів та, зрештою, розуміння важливості завершення. Воно може відбутись через два дні, сорок днів, десять років, а може не відбутись взагалі. Завершення потребує уваги так, як й інші етапи будь-якого процесу.
Вся серія робіт «Колискова» про закриття1. Про перехід з одного стану в принципово інший. Коли відбувається завершення, то перед початком нового є максимально беззахисний проміжок. Як перехід в сон, абсолютно безконтрольний люфт, але ще усвідомлюваний. Звідси назва «Колискова». Ритуал проводжання в сон. Не зважаючи на те, що сон станеться і без колискової, вона змінює якість переходу, акт, що стається з надлишку та любові. Кожна робота серії має свого роду присвяту чомусь конкретному (яка переважно не озвучується): події, людині, предмету тощо.
Мистецтво завжди було для мене свого роду «safe place», де можна все і немає неправильної відповіді. Тому для мене визначною відмінністю мистецтва від не мистецтва є відсутність функції взагалі. Якщо вона з’являється (а так, звичайно, стається), то як побічний ефект, а не першочерговий. Я вдячна собі за внутрішнє рішення ще з дитинства та студентських років про зняття з мистецької практики зобов’язань забезпечувати мене матеріально.
Те, що я ідентифікую як мистецтво, зі мною просто стається. Щоб почути важливо мати простір тиші. Дозволяти собі періоди тиші.
Зараз відчуваю, що кожна моя робота є продовженням попередньої. Артбук «I love you» був створений поза серією Колискова через два роки після її презентації, проте за своєю сутністю він є її продовженням2. Як і робота «В саду Тараса», що вперше була показана на Бієнале молодого мистецтва у Харкові (Україна)3.
В моїй практиці максимально комфортною є форма книги, арт буку. Люблю її за камерність, взаємодію тактильну, зорову, запах. Одночасно статичну та динамічну форму, варіативність ритму в руках глядача. Я сприймаю книгу як повноцінний просторовий об’єкт. Робота над інсталяцією4 та артбуком мені видається схожою5.
Я не визначаю свою практику як фемінистичну, хоч її легко сприйняти такою. Коли мистецтво починає своє спілкування з глядачем, його часто важливо пояснювати. Це якраз побічна освітня роль мистецтва. Я всередині не маю кризи та сутички жіночого та чоловічого та не оцінюю так мистецтво. Не сумніваюсь у безумовному успіхові в прояві жінок в мистецькому полі чим далі, тим впевненіше. Чутливість, яка є у жінки максимально про мистецтво. Сила жіночого, як в жінках, так і в чоловіках, не має шансу не розкритись на сьогодні. Хоч це дуже складний шлях. Я захоплююсь сміливістю тих, хто вступає в прямий діалог з тригерами, про які, на жаль, все ще є необхідність говорити.
Я досить рутинна людина. Для мене важлива ритмічність у днях, періодах. Такий мій комфорт одночасно ускладнило та спростило материнство. Наразі я маю трьохрічну доньку, і ми з нею в дуже тісному контакті. Більш безкомпромісного досвіду, ніж материнство, я не переживала раніше. Можна сказати, що практика, яка є на сьогодні, наша спільна. Починаючи від вагітності я стала відчувати фізичну потребу фотографувати. Зараз фотографія6 спільно з артбуком, є одним із основних медіумів для мене.
Я рухаюсь в напрямку до свого комфортного ритму. Материнство, особливо раннє, робить його хаотичним. Коли ти годуєш грудьми на ліжку і практично лежиш годину, потім робиш буквально все за 15 хв, то працювати доводилось майже вночі. Наразі я вчуся знову дивитись кіно не з телефону і не на фоні приготування їжі, наприклад. Та попри всі подібні обставини я не відчувала і не відчуваю, що материнство та буденність перешкоджає моїй художній практиці.
Можна безкінечно говорити про недоліки будь-якої сфері в Україні, але саме хаотичність, подекуди безлад, дозволяє створюватись дуже свіжим цікавим речам, особливо у мистецтві. Я би сказала, що навіть слабкість артринку в Україні сприяє розвитку мистецтва у непередбачуваних та чесних напрямках. Через те, що політичний вектор та настрої серед людей в Україні досить непевні, природньо зберігається фонове відчуття незахищеності, що, звісно, важко віднести до позитивного. Проте це також загострення чутливості, інстинктів. Я вбачаю Україну як сприятливе середовище для мистецтва. Україна має потужний культурний та історичний бекграунд, що переважно базується на болю. Швидше навіть на дослідженні глибини болю. Де потреба в сублімації була необхідністю.
Я не вважаю, що мистецтво повинне бути політичним, що воно повинне взагалі щось. Я вважаю, що воно дуже доречне в політиці. Це, звісно, залежить від художника. Якщо це чесно, тоді воно може бути дуже потужним, трасформуючим.
Текст написано у співпраці з кураторкою Іриною Полікарчук (2022).
1Посилання на деякі з робіт із серії Колискова, 2017: артбуки, графіка, інсталяції на сайті: Колискова 1, 2016, Див. katyalesiv.com/lullaby1/. Колискова 2, 2016, Див. katyalesiv.com/lullaby2/. Колискова. Выебать красоту., 2018, Див. katyalesiv.com/lullaby-fuck-beauty-1/. Колискова 6, 2018 /katyalesiv.com/lullaby6/2Зображення: Посилання на сайт видавництва IST Publishing, де був виданий артбук I love you, 2021. Див. https://istpublishing.org/tproduct/157875258-938670678571-i-love-you. Зображення надано авторкою.
4Зображення: Інсталяція (2018), створена в межах проекту Колискова Більше фото за посиланням. Див. https://www.katyalesiv.com/lullaby9. Зображення надано авторкою.
