– (Freida Pap) born in 1917, Odesa, died in 1985, Kyiv, Ukraine. Ukrainian Soviet photojournalist. She was born into a family of the Jewish-Lithuanian parents, and grew up in Kyiv. During the Second World War her family was forced to flee, but returned back to the Ukrainian SSR’s capital after the war ended. During 1958–1970 Pap was a photojournalist for the newspaper “Izvestia” in Ukraine. In 1970 she founded and since then led the Institute of Journalism at the Ukraine’s Union of Artists. In 1964, the German book-guide on photography history included her into the world’s 20 best female photojournalists. In 2020, the French publication World history of female photographers (Une histoire mondiale des femmes photographers) listed her as one of the 300 best artists.
Portrait of the artist: Boris Gradov. Courtesy of the artist’s family.
In her colleague’s photos, Iryna Pap is one of those ahead. She, being a woman of short stature, with a camera clawed her way through the chunky bodies of her male colleagues in order to take the best shot. She was always professional and tried to find the best perspective. Pap was the first to receive permission to take aerial photographs of Kyiv’s streets reconstructed after the World War II. She filmed abroad traveling12 and party leaders. Her biography is really fascinating. She was one of the few women who broke into the male world of photojournalism and played there by the rules. But the photographs of Iryna Pap are contradictory documents of that time. Her work at «Izvestia» coincided with the Khrushchev Thaw3 which was indicative of restoration, large-scale construction of architectural and cultural sites, economic growth, space exploration. The “official” archive of photographs created for “Izvestia” brings small details to the fore. It is through them that real life breaks through4. In her shots, the following is documented: the first car Zaporozhets, Fidel Castro, a Dnipro regatta, a harvest, cheerful workers, a neighborhood construction – a great country’s restoration by collective action. Very often the photos of a collective 56, the photos where life is lived and people are crammed, are to be found in her official archive789. However, this was also the time when despite a certain ideological thaw there were still arrests of cultural activists and censorship of their work in the Ukrainian SSR. Of course, no one was able to show this – neither through photographs, nor in literature. Any evidence of repression could be instantly destroyed and cause a new criminal proceeding. So, the cramped condition in her shots is also existential.
Pap left the newspaper in 1970, at a time of the increased pressure on the creative intellectuals and the growing number of arrests and persecutions. In the same year she actually founded and led the first professional school of photojournalism in Soviet Kyiv where a new generation of reporters studied. Pap never stopped photographing, however her archive dated after 1971 constitutes a separate legacy: it was never published during her lifetime, and kept under seven locks.
The history of the two archives of Iryna Pap is symbolic as it reflects the Soviet reality of a double life: on the one hand – of a happy and carefree life, and on the other – of an impermissible and hidden one.
Today, the photos say a lot about Iryna Pap: professional, fascinating and inspiring. This testifies to the fact that she was a professional photographer who always approached the matter thoroughly. But what do we know about Iryna Pap as a person? The craft on the one hand lightens up her talents, but on the other – beclouds her courageous personality. After all, the main thing in this craft is a ruthless time that requires a detached gaze in order to survive and create.
The final version of the statement was written by Kateryna Iakovenko (2022).
1Image: Archive of Irina Pap, Traveling to Denmark. Courtesy of the artist's family2Image: Archive of Irina Pap, Traveling to Norway. Courtesy of the artist's family.
3The Khrushchev Thaw is an informal name for a period in Soviet history that began in the second half of the 1950s due to Nikita Khrushchev's policies of de-Stalinization.
4Image: Irina Pap, Construction of an irrigation system in Kakhovka, Kherson region, 1968. Courtesy of the artist's family.
5Image: Irina Pap. Celebration on May 1, Khreshchatyk, Kyiv, 1958. Courtesy of the artist’s family.
6Image: Irina Pap, Kyiv, 1961. Courtesy of the artist's family.
7Image: Archive of Irina Pap. Courtesy of the artist's family.
8Image: Archive of Irina Pap. Courtesy of the artist's family.
9Image: Archive of Irina Pap. Courtesy of the artist's family.
– народилась у 1917 році в Одесі, померла у 1985 році у Києві. Українська радянська фоторепортерка. Народилась у родині єврейсько-литовських друкарів в Одесі, зростала у Києві, під час Другої світової війни родина вимушена була мігрувати, однак по закінченню війни знов повернулась до столиці УРСР. Протягом 1958-1970 років Пап була фотокореспонденткою газети «Ізвестія» в Україні. З 1970 року заснувала та очолювала Інститут журналістики при Спілці художників України. У 1964 році німецький посібник з історії фотографії включив її до списку 20 найкращих жінок-фоторепортерок у світі. У 2020 році французьке видання «Всесвітня історія жінок-фотографів» (Une histoire mondiale des femmes фотографії) включило її до списку з найкращих 300 авторок.
Фотографія: Бориса Градова. Зображення надано родиною художниці.
На фотографіях своїх колег Ірина Пап одна з тих, хто попереду. Жінка невеликого зросту з фотокамерою продиралась крізь кримезні тіла колег чоловіків, аби зробити найбільш вдалі знімки. Вона завжди професійно підходила до справ і намагалась віднайти найкращий ракурс. Пап була першою, яка отримала дозвіл на фотозйомку з повітря на реконструйованих київських вулицях після Другої світової війни, знімала за кордоном 12, подорожуючи з партійними лідерами. Її біографія дійсно захоплює, вона була однією з небагатьох жінок, які вдерлись у чоловічий фоторепортерський світ і грали за їхніми правилами. Але самі фотографії Ірини Пап — це суперечливі документи часу.
Її робота у газеті «Ізвєстія» припала на хрущовську «відлигу»3, що характеризувалась відновлення, великим будівництвом архітектурних та культурних об’єктів, економічним зростанням, освоєнням космосу. «Офіційний» архів світлин, що були створені для «Ізвєстій» привертає увагу своїми дрібними деталями. Саме через них продирається реальне життя4. У її об’єктиві перший автомобіль марки «Запорожець», Фідель Кастро, регата на Дніпрі, збір урожаю, щасливі робочі, будівництво районів — велике відновлення країни колективними силами. Дуже часто саме групові знімки56, знімки на яких вирує життя і тісняться люди, можна знайти у її офіційному архіві789. А проте, поміж тим це був час, коли саме в УРСР, попри певну ідеологічну відлигу, відбулися арешти культурних діячів, цензурування їхньої творчості. Всього цього звісно ніхто не зміг показати, ані у фотографіях, ані в літературі. Будь-які свідчення про репресії одразу могли бути знищені та породити нове кримінальне провадження. Тож, тіснота у її кадрах — ще й екзистенційна.
Пап покинула роботу в газеті саме у 1970 році — у час коли значно посилився тиск на творчу інтелігенцію, збільшились арешти та утиски. Того ж року вона заснувала та очолила фактично першу професійну школу фотожурналістики у радянському Києві, почавши вчити нове покоління репортерів. Пап ніколи не переставала фотографувати, однак архів після 1971 року становить окремий її спадок, він ніколи не був опублікований за її життя і зберігався за «сімома замками».
Історія двох архівів Ірини Пап — символічна, адже саме в ній відображена радянська дійсність подвійного життя: з одного боку щасливого і безтурботного, а з іншого — недозволеного та прихованого.
Про Ірину Пап сьогодні багато говорять її знімки: професіональні, захоплюючі і надихаючі. Але це свідчення про неї як про професіонального фотографа, яка завжди підходила до справи ґрунтовно. Але що ми знаємо про Ірину Пап як про людину? Ремесло з одного боку випромінює її таланти, але з іншого затуляло її мужню особистість. Адже головне в цьому ремеслі — це безжальний час, який вимагав відстороненого погляду, аби вижити та творити.
Текст написано Катериною Яковленко (2022).
1Зображення: Архів Ірини Пап. Подорож до Данії. Зображення надано родиною художниці.4Зображення: Ірина Пап, 1968 рік. Будівництво зрошувальної системи у Каховці, Херсонська область. Зображення надано родиною художниці.
