Olia Fedorova / Оля Федорова

– born in 1994 in Kharkiv. A multidisciplinary concept artist who works with performance, photography, video, and text. In 2016, she graduated from Kharkiv State Academy of Design and Fine Arts. Finalist of “Non Stop Media VIII” Contemporary Art Festival (Kharkiv, 2016); Nathan Altman Contemporary Visual Art Contest finalist (Vinnytsia, 2016) and winner (Vinnytsia, 2017); MUHi (Young Ukrainian Artists) finalist (Kyiv, 2017), Second Biennale of Ukraine’s Young Art finalist (Kharkiv, 2019). Had solo exhibitions in Kharkiv, Kyiv, Dnipro, Odesa, Ivano-Frankivsk and Turin (Italy). Participated in art residencies, group exhibitions and projects in Ukraine, Poland, Germany, Austria, Great Britain, Spain, Argentina, Japan and the USA. Lives and works in Kharkiv.


I work with meanings and connotations by studying the mechanics and the issues of their (trans)formation through performative intervention practices, observation, and writing.

My work is focused on research and interaction with the environment being a semantic space. There, I look for and unveil the gaps – points of uncertainty and “volatility” of a language, its misunderstandings, and miscommunications. Gently interfering with the space, I observe how it welcomes my presence (or not) and how it changes because of it, how the perception of this space is changed due to my actions. My own body or the temporary objects that I place inside become, therefore, triggers for the meaning formation, and couriers for interpretations and connections between the space and a viewer.

As such a courier, the project Three billboards1 introduced three advertising spaces located on the Kharkiv city exits. I rented them and placed three numbers “1”, “2” and “3” in consecutive order. The object which is usually designed to broadcast certain images ceased to perform its function, therefore it became an “empty vessel” that each viewer was able to “fill” in with their own meanings according to their social and cultural background, life experience, beliefs, or prejudices.

I encourage a viewer for an active interpretation as I perform certain actions or place objects that present a conflict with the usual context of a space. Therefore, I dash the viewer’s hopes and traditional interpretations of the space. I aim to shift the viewer’s focus onto the space itself, replacing the question “What is going on?” with “Why does everything that is happening seem strange to me? And what exactly do I see as strange and why?”

Within the project Studies of Nothing2 I conducted a series of performative interventions into the natural landscape with the actions that caused a sense of insanity, “wrongdoing” and inconsistency. In that way, I tried to make this context visible and question its “normality” – on one hand, and supply it with new meanings – on the other.

To unveil the invisible, the unnoticed at first glance, is one of the methods I work with. To find something in the environment that is already so well-known that it has merged with the landscape or become an integral part of the environment. To rediscover it again with my actions. Some things only become noticeable when someone points with a finger at them. Thus, in my practice I am pointing my finger at things, so that a viewer pays attention to them and asks: “Why is this right here? And why did I notice it only now?”. For example, in my work Cambia, todo cambia (from Spanish, “Everything is changing”)3, which I created during my residency in Argentina, where I studied the eco-reserve Costanera Sur in Buenos Aires, I work with photographs of textures of the river coast. Among them, when looking closely, we can identify the remains of private houses that were demolished to create highways during the military dictatorship in this country. Therefore, with a general look at the landscape of this place, it is impossible to learn about its connection with the memory of those tragic events. And only small, inconspicuous details provide an understanding of the context and fill in with the meaning of the environment, which at first seems indifferent and meaningless.

It is interesting for me to explore the phenomena of meaning-making and “naming” things as a certain form of manifestation of human power over the components of the surrounding world, their conquest and “colonization”. Can we assume that by revealing the absurdity and insanity of these human-made meanings, nature and space partially regain their independence? And can the recognition of the fundamental unknowability of the world be a certain act of liberation for a human being? Or is it impossible to abandon interpretations? Is the constant search for meaning what actually defines a human? These questions, among other things, were asked by me within the project Off-road signs4. There, on the off-road terrains, I placed metal signs made according to the standards of real road signs, but with my own texts. The aim was to emphasize the absurdity of the entire action of a space’s “designation”.

One of the important topics in my practice is the theme of nomadism, territory, borders and a sense of home. The work that could even be called a programmatic one in this topic is I do not know where I am, but it is my home5. This is an ongoing nomadic project where I was traveling and setting up a flag with a transparent canvas within the nameless landscapes. It symbolizes openness to the world, readiness to perceive and accept, not by disconnecting oneself but by dissolving. It is a project about a “floating”, or “fluid” identity, which does not divide a space into “own” or “foreign”, does not distinguish between “home” and “outside the home”, and is ready to adapt for fruitful co-existence. I also explore the very concept of “home”. For me, “being, or feeling at home” is rather an emotional state – one that has no territorial or object affiliation and is devoid of connotations of appropriation.

In addition to working with the environment and performative interventions, I engage in writing as a physical, meditative and (self) therapeutic practice. Through writing I seek to fill meaningful voids, speaking out where it is a common practice to remain silent. When writing about what worries or upsets me, when sharing my personal fears and doubts, I encourage other people to break their own silence and start communicating. So, in the project Keep it to yourself, tell no one6 I was documenting confessions on the wall in charcoal that I did not allow myself to do for a long time, and wiping them away with a hand, so that there were black marks reminiscent of wounds. In that way, I visualized how dangerous and painful non-speaking and non-discussing can be, and how important communication is – to hear others and to be heard, and most importantly, to hear yourself.

The text was written in collaboration with Iryna Polikarchuk (2022).

1Image: Olia Fedorova, Three billboards, 2018, site-specific installation. See: https://oliafedorova.com/three-billboards. Courtesy of the artist.
2Image: Olia Fedorova, Studies of Nothing, 2020-..., performative intervention, photo. See: https://oliafedorova.com/studies-of-nothing. Courtesy of the artist.
3Olia Fedorova, Cambia, todo cambia, 2021, video, series of photos, objects. See: https://oliafedorova.com/todo_cambia. Courtesy of the artist.
4Images: Olia Fedorova, Off-road signs, 2021, intervention, photo. See: https://oliafedorova.com/signs. Courtesy of the artist.
5Image: Olia Fedorova, I don't know where I am, but it is my home, 2019 -…, nomadic photo project. See: https://oliafedorova.com/i-dont-know-where-i-am. Courtesy of the artist.
6Olia Fedorova, Keep it to yourself, tell no one, 2020, text in space, video. See: https://oliafedorova.com/tell-no-one. Courtesy of the artist. 

– народилась 1994 року у Харківі. Мультидисциплінарна концептуальна художниця, що працює із перформансом, фотографією відео та текстом. Закінчила Харківську академію дизайну та мистецтв у 2016 році. Лауреатка фестивалю сучасного мистецтва «Non Stop Media VIII» (Харків, 2016); фіналістка (2016) та переможниця (2017) конкурсу сучасного візуального мистецтва ім. Натана Альтмана (Вінниця); фіналістка конкурсу молодих художників МУХІ 2017 (Київ); фіналістка Другої Бієнале молодого мистецтва України (Харків, 2019). Мала персональні виставки у Харкові, Києві, Дніпрі, Одесі, Івано-Франківську та Торіно (Італія). Брала участь у резиденціях і колективних виставках та проєктах в Україні, Польщі, Німеччині, Австрії, Великій Британії, Іспанії, Аргентині, Японії та США. Живе і практикує в Харкові.


Моя робота сфокусована на дослідженні та взаємодії з середовищем як із семантичним простором. У ньому я шукаю і проявляю порожнечі – точки непевності та «хиткості» мови, непорозуміння та дискомунікації. М’яко втручаючись у простір, я спостерігаю, як він приймає (чи не приймає) мою присутність, як змінюється через неї та як трансформується сприйняття цього простору завдяки моїм діям. Моє власне тіло або тимчасові об’єкти, які я розміщую y просторі, стають таким чином тригерами утворення сенсів, провідниками інтерпретацій та конотацій між простором та глядачем.

У проєкті Три білборди1 в якості такого провідника виступили три рекламні поверхні на виїзді із міста Харкова, які я винайняла, розмістивши на них підряд три цифри: «1», «2», «3». Через те, що об’єкт, призначений зазвичай транслювати певні повідомлення, перестав виконувати свою функцію – він перетворився на «порожню форму», яку кожен глядач мав змогу «заповнити» власними сенсами, відповідно до свого соціального та культурного бекграунду, життєвого досвіду, переконань чи упереджень. 

Я спонукаю глядача до активної інтерпретації, виконуючи певні дії або розміщуючи об’єкти, які вступають у протиріччя зі звичним контекстом середовища – таким чином, я ламаю його очікування та звичне бачення простору. Моя мета – змістити фокус уваги глядача на саме середовище, замінивши питання «Що відбувається?» на «Чому те, що відбувається, здається мені чимось дивним? І що саме тоді я вважаю нормальним та чому?».

У проєкті Studies of Nothing2 я здійснила серію перформативних втручань у природний ландшафт діями, які у його звичному контексті викликають відчуття безглуздості, «неправильності», невідповідності. Так я прагнула, з одного боку, зробити цей контекст видимим і поставити під питання його «звичність», а з іншого – наситити його новими сенсами. 

Проявляти невидиме, непомітне з першого погляду – один із методів, з якими я працюю. Знаходити у середовищі щось вже відоме настільки, що воно злилося із ландшафтом, стало невід’ємною частиною оточення – і своїми діями ніби відкривати його заново. Деякі речі стають помітними лише тоді, коли тобі на них вказують пальцем. Так, у своїй практиці я займаюся вказуванням пальцем на речі, щоб глядач звернув на них увагу і задався питанням: «Чому саме це знаходиться саме тут, і чому я помітив/-ла його тільки зараз?». Наприклад, в своїй роботі Cambia, todo cambia (з іспанської, «Все змінюється»)3, яку я створила під час резиденції в Аргентині, де досліджувала еко-заповідник Костанера Сур в Буенос-Айресі, я працюю із фотографіями текстур річкового узбережжя, серед яких, придивившись, можна розрізнити залишки приватних будинків, які були знесені задля створення швидкісних шосе у період воєнної диктатури в цій країні. Таким чином, при загальному погляді на пейзажі цього місця, неможливо дізнатись про його зв’язок із пам’яттю про ті трагічні події – і лише незначні, непомітні одразу деталі дають розуміння контексту та наповнюють середовище, яке спочатку здається індиферентним, беззмістовним, сенсом. 

Мені цікаво досліджувати явища сенсоутворення та «називання» речей як певну форму маніфестації влади людини над феноменами навколишнього світу, їхнього підкорення, «колонізації». Чи можна вважати, що виявляючи абсурдність та безглуздість цих призначених людиною сенсів, природа, простір, космос – частково відвойовують свою незалежність? І чи може бути певним актом вивільнення для самої людини визнання принципової непізнаваності світу – чи відмова від інтерпретації неможлива, а постійний пошук сенсу і є тим, що робить людину людиною? Ці питання, серед іншого, я поставила у проєкті Off-road signs4, у якому я розміщувала серед бездоріжжя  металеві знаки, вироблені за стандартами реальних дорожних знаків – проте з моїми власними текстами, що мали на меті закцентувати безглуздість самого акту «означування» простору.

Однією з важливих тем у моїй практиці є тема номадизму, території, кордонів та почуття дому. Роботою, яку можна було б навіть назвати програмною в цій темі, є Я не знаю, де я, але це – мій дім5 – тривалий номадичний проєкт, в якому я, подорожуючи, встановлювала у безіменних ландшафтах прапор із прозорим полотном. Він символізує відкритість світові, готовність сприймати та приймати, не відокремлюючи себе, а розчиняючись. Це проєкт про «плаваючу», «флюїдну» ідентичність, яка не розділяє простір на «власний» чи «чужий», не відрізняє «дім» від «поза домом», та готова адаптуватися задля продуктивного співіснування. Також я досліджую саме поняття «дому». Для мене «бути, відчувати себе вдома» – це скоріше емоційний стан, такий, що не має територіальної чи об’єктної приналежності та позбавлений конотацій привласнення.

Окрім роботи із середовищем та перформативними інтервенціями, я займаюсь писанням (writing) як тілесною, медитаційною та (само)терапевтичною практикою, через яку я прагну до заповнення сенсових порожнеч, висловлюючись там, де зазвичай прийнято мовчати. Пишучи про те, що непокоїть чи засмучує мене, ділючись моїми особистими страхами та сумнівами, я закликаю інших людей порушити власне мовчання та розпочати комунікацію. Так, у проєкті Тримай в собі, не кажи нікому6 я записувала вугіллям на стіні зізнання, які довго не наважувалась зробити – і рукою стирала написане, так що на поверхні залишались чорні сліди, схожі на рани. Таким чином, я візуалізувала, наскільки небезпечним та болісним може бути непроговорення, невисловлення, і наскільки важливою є комунікація – почути іншого та бути почутою, та найголовніше, почути саму себе.

Текст написано у співпраці з кураторкою Іриною Полікарчук (2022).

1Зображення: Оля Федорова, Три білборди, 2018, сайт-специфік інсталяція. Дивись: https://oliafedorova.com/three-billboards. Надано художницею.
2Зображення: Оля Федорова, Studies of Nothing, 2020 - …, перформативна інтервенція, фото. Дивись: https://oliafedorova.com/studies-of-nothing. Надано художницею.
3Оля Федорова, Cambia, todo cambia, 2021, відео, серія фото, об’єкти. Дивись: https://oliafedorova.com/todo_cambia. Надано художницею.
4Зображення: Оля Федорова, Off-road signs, 2021, інтервенція, фото. Дивись: https://oliafedorova.com/signs. Надано художницею.
5Зображення: Оля Федорова, Я не знаю, де я, але це - мій дім, 2019, номадичний фото-проєкт, Дивись: https://oliafedorova.com/i-dont-know-where-i-am. Надано художницею.
6Оля Федорова, Тримай в собі, не кажи нікому, 2020, текст в просторі, відео. Дивись: https://oliafedorova.com/tell-no-one. Надано художницею.