Natalia Bazylevych / Наталя Базилевич

– born in 1970 in Kyiv, died in 2004. Studied at the Kyiv Art Institute (currently, the National Academy of Fine Arts and Architecture) at the Faculty of Architecture. After the 2nd year of study, she gave birth to a child. While being on maternity leave, she attended the art institute and mastered graphic techniques. In 1994, she resumed her studies at the department of easel graphics. She is a 1988 graduate of A. Chebykin’s studio. Participated in group exhibitions, played a part in international biennials and triennials dedicated to graphics. Worked in the techniques of lithography, etching, engraving on cardboard, linoleum and plastic. Painted in watercolor and gouache techniques. In 2000, she joined the Ukraine’s National Union of Artists.

The 1990s were a special period of uncertainty and confusion, and Nataliia Bazylevych’s artwork bears its characteristic imprint. Her moods were reflected in her literary hobbies – she illustrated Byron, Knut Hamsun. Therefore, one epoch was like a reflection of the other: what she was experiencing was readable through the quotes. I remember that she was fascinated by the Pre-Raphaelites – among all the artists. They had something terribly perfectionistic in them which was close to her tastes. According to her ex-husband Serhii Savchenko, Natasha once became fascinated by the concept of “Deus ex machina” (god from a machine). This plot technique, which originates from the ancient Greek theater, allows you to resolve a conflict abruptly and in an unexpected way. Artificial interference in the “logical course of events”, the “happy ending” that no one expected, the removal of a hero who was an unsolvable problem by the hand of  a “god from a machine”, an unexpected way out from a deadend. Natasha found an echo of this technique in Marquez: one of the heroines of One Hundred Years of Solitude went out to hang clothes, and at this time the wind blew, twisted her into one of the sheets and carried her away somewhere. Since then, there was no mention of this heroine in the text. Natasha was absorbed by the idea of ​​such a disappearance.

She dedicated a series of etchings Clouds to the topic of the “divine ratio”, which she exhibited in Kyiv in the mid-1990s1234. In Clouds you can feel her architectural background, enjoyment about the aesthetics of drawing. Natasha erases the sun and the clouds, the objects  belonging to the force of nature that are always changeable before our eyes, endowing them with the static scheme of the “divine ratio”. The madness of this ratio is in overcoming chaos that is impossible for our imagination, and in the violation of the truthfulness of being where the only sun exists. The two suns in Natasha’s work resemble not only a reflection, but also a certain bifurcation of the image of the world or consciousness. In Natasha’s work, the cloud, which is the embodiment of chaos in nature, clearly directs its flow, as if it was constructed by a divine engineer in the form of a soul5678.

Her work Pieta from 19969, published in different versions, dates back to the period when Natasha switched from monochrome small-format graphics to prints on large color sheets. A small image of Michelangelo’s Pieta, engraved in print, printed by chance and at the same time with the rigor of printing on a portrait of a girl, which could be a portrait of a daughter, a self-portrait from a childhood, or both or something else. The rocky landscape, which is the background of the work, existed as a separate artwork. Why does Pieta, an alien element in this painting, also become the title of the work? The gesture is open to interpretation, without any justification. And the girl, is it about the Virgin Mary as a child? Does she not yet know about her future motherhood and future mourning? Or maybe she will be mourned? Will she take Jesus’ place? Will she be crucified and mourned by her mother? However, all this may sound too serious. Maybe the girl is just playing with a figure of Pieta by Michelangelo, as a boy would play with a figure of a warrior, as Natasha played with images from different epochs in her images.

Her strength seemed to arise from a constant struggle with invisible monsters, her work was filled with eerie sadness101112. She seemed to be catching the eerie on her kind of an internal radar. Her meticulous rationale, which balanced or masked the internal storms, was embodied in her approach to the profession. (What did it mean to have the profession of an artist in Ukraine in the mid-1990s?). It manifested itself in the surgically refined control over needles, scalpels, acids, when she prepared her plates and boards – the forms for printing etchings and engravings. She said: “Technology leads me.” She once explained to me that there should be no marks on the back of a printed graphic sheet.

Natasha often placed the images in an oval, it was one of her favorite frames. This formal technique leaves a space around images – perhaps for interpretations? Or for notes? She often used this space for inscriptions in Ukrainian, Russian or English or additional “random” images.

Yet, I think of this oval shape of an egg as a meaningful element. Many of her works resemble prints of the unconscious or prints of dreams. Later, in her gouache series, ovals become heads1314, as if confirming that this form was a container for the unconscious. The gouache series appeared after a break in art practice, which Natasha made after graduating from the institute. Natasha entered into a new stage full of doubts and contradictions.

Here again, it is necessary to address the question of opportunities for the artistic development of female artists at that time in Ukraine. While still a student, she tried hard in her career. She sent her works to international exhibitions and the biennale of graphics, and later received the catalogs from the exhibitions mailed to her where her works were published. After graduating from the art institute, she did not have a permanent studio with the equipment essential for graphic techniques. For some time she kept on going back to the institute to print, and tried to find temporary “shelter” studios.

And out of a sudden, as if she was betraying herself, she switched to gouache – a “primitive” technique wide-spread in children’s art schools. At least this technique could be done at home. Her artworks acquired the features of naive art – decorative, simple, and at the same time somewhat eerie. They seemed to be the next round of her irony over the world and herself15.

The idea of ​​a sudden disappearance, like in Marquez, and the emptiness left behind, worried Natasha and got embodied in some of her landscapes. She once told me that it was interesting to live at least because it would be possible to see yourself “in the age after 40″. When I think of it, the emptiness of her landscapes shines before my eyes. It is not just about her physical absence from our world which she left at the age of 34. After googling her name, I found only one link with information about the artist called Natalia Bazylevych – in three sentences in the Encyclopedia of modern Ukraine16. There are also two reproductions of her artworks. And that is all. The page was last updated in 2003, before her death. The bitterness of the situation is that according to this information, Natasha did not die. She just went somewhere.

Natasha Bazylevych seemed to be able to see not only with two but also with the third eye171819. And this ability is felt in her drawings. A look that shows a terrifying reality, a quiet pain that can be suppressed by making fun of yourself, but which will eventually overwhelm you, overwhelm the world around you. Natasha did not resist it, she stubbornly refused to wear pink glasses, and did not want to adjust to the world. She was not afraid to lose and enter the domain of horror. I would attribute some of her works to this genre, which actually has great critical potential. I have already mentioned oval heads in her gouache works. In her archive, I found drawings on a black background that are not known to me. There, the head lives a separate life, it is placed in a test tube and sprouts in the test tube.

Sometimes, horror images bring about some relief. It is as if the horror really becomes isolated, placed in a test tube, and therefore not so terrifying. The eye, which exudes horror in the outer world or in oneself, conducts an important job that deserves support. I am convinced that Natasha should return to us – into future exhibitions and into publications. Her works are perceived today as a document of a turning point, full of worries and hopes, some of which did not come true.

The text was written in collaboration with the curator Oksana Bryukhovetska (2022).

Thanks to Serhii Savchenko for cooperation.

1Image: Natalia Bazylevych, From the series Clouds, 1994, etchings, 60 x 45 cm. Courtesy of the artist.
2Image: Natalia Bazylevych, From the series Clouds, 1994, etchings, 60 x 45 cm. Courtesy of the artist.
3Image: Natalia Bazylevych, From the series Clouds, 1994, etchings, 60 x 45 cm. Courtesy of the artist.
4Image: Natalia Bazylevych, From the series Clouds, 1994, etchings, 60 x 45 cm. Courtesy of the artist.
5Image: Natalia Bazylevych, illustrations for Knut Hamsun's novel Pan, 1995, lithography, 14 x 22 cm each.  Courtesy of the artist.
6Image: Natalia Bazylevych, illustrations for Knut Hamsun's novel Pan, 1995, lithography, 14 x 22 cm each. Courtesy of the artist.
7Image: Natalia Bazylevych, Starfall over the Black Sea, 1996, engraving on plastic, 50 x 60 cm. Courtesy of the artist.
8Image: Natalia Bazylevych, Stone Landscape, 1996, engraving on plastic, 55 x 44 cm. Courtesy of the artist.
9Image: Natalia Bazylevych, Pieta, 1996, engraving on plastic, 55 x 44 cm. Courtesy of the artist.
10Image: Natalia Bazylevych, Aleika, 1995, etching, 45 x  23 cm. Courtesy of the artist.
11Image: Natalia Bazylevych, Portrait of a grandmother, 1989, pencil, 40 x 50 cm. Courtesy of the artist.
12Image: Natalia Bazylevych, Portrait of a friend, 1989, pencil, 40 x  50 cm. Courtesy of the artist.
13Image: Natalia Bazylevych, Happy couple, 2001, paper, gouache. 60 x 42 cm. Courtesy of the artist.
14Image: Natalia Bazylevych, Untitled, 1999, gouache, 50 x 30 cm. Courtesy of the artist.
15Image: Natalia Bazylevych, Untitled, 2000, gouache, 50 x 36 cm. Courtesy of the artist.
16See: esu.com.ua/search_articles.php?id=38864/.
17Image: Natalia Bazylevych, Untitled, 1995, scratching on paraffin. 14 x 20 cm. Courtesy of the artist.
18Image: Natalia Bazylevych, Untitled, 1996, engraving on plastic, 55 x 45 cm. Courtesy of the artist.
19Image: Natalia Bazylevych, March (name is restored appr.), 1996–97, a series of 5 works, 65 x 53 cm each. Courtesy of the artist.





– народилася 1970 року в Києві, померла 2004 року. Навчалася в Київському художньому інституті (нині – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) на факультеті архітектури. Після 2-го курсу народила дитину. Перебуваючи в декреті, відвідувала художній інститут і опановувала графічні техніки. У 1994 році відновила навчання вже на відділенні станкової графіки, випускниця 1988 року майстерні А. Чебикіна. Брала участь у групових виставках, була учасницею міжнародних бієнале і триєнале з графіки. Працювала в техніках літографії, офорту, гравюри на картоні, ленолеумі та пластику. Малювала в техніках акварель і гуаш. У 2000 році вступила до Національної спілки художників України.

/supportyourart.com/columns/natasha-bazylevych/

1990-ті роки – особливий період невизначеності і сум’яття, і роботи Наталії Базилевич несуть на собі його характерний відбиток. Відображення своїх настроїв вона знаходила в літературних захопленнях – ілюструвала Байрона, Кнута Гамсуна. Таким чином одна епоха немов віддзеркалювала іншу: те, що вона переживала, прочитувалася через цитування. Пам’ятаю, серед художників її захоплювали прерафаеліти, в них було щось моторошно-перфекціоністське, близьке її смакам. За розповіддю колишнього чоловіка, Сергія Савченка, якось Наташа захопилася концептом «Deus ex machina» (Бог із машини). Цей сюжетний прийом, що походить з давньогрецького театру, дозволяє розв’язати колізію раптово і в несподіваний спосіб. Штучне втручання в «логічний хід подій», «хепі-енд», якого ніхто не сподівався, усунення рукою «бога з машини» героя, який був невирішуваною проблемою, неочікуваний вихід із тупика. Відлуння цього прийому Наташа знайшла у Маркеса: одна з героїнь «Ста років самотності» вийшла вішати білизну, і в цей час налетів вітер, закрутив її в одне з простирадел і кудись поніс. Відтоді про цю героїню не було більше жодної згадки в тексті. Наташу переймала ідея такого зникнення.

Темі «божественного раціо» вона присвятила серію офортів «Хмари», яку виставляла в Києві в середині 1990-х1234. В «Хмарах» відчутний її архітектурний бекграунд, насолодна естетикою креслення. Сонце і хмари, об’єкти стихії, що завжди мінливі в нас перед очима, Наташа викреслює, наділяючи їх статичністю схеми «божественного раціо». Безумство цього раціо полягає в неможливому для нашої уяви приборканні хаосу, в порушенні істини буття, в якому існує єдине сонце. Два сонця в роботі Наташи нагадують не лише віддзеркалення, а й певне роздвоєння образу світу або свідомості. Хмара, що в природі є втіленням хаосу, в роботі Наташи чітко спрямовує свій потік, вона немов сконструйована божественним інженером у формі душу5678.

Її робота «П’єта» 1996 року9, надрукована в різних варіантах, належить до періоду, коли з монохромної графіки маленьких форматів Наташа переключилася на друк на великих кольорових листах. Невеличке зображення «П’єти» Мікеланжело, вирізане в гравюрі, надруковане з випадковістю і водночас зі строгістю печатки на портрет дівчинки, який міг бути портретом дочки, автопортретом у дитинстві, або і тим і іншим, або кимось іншим. Кам’янистий пейзаж, що є тлом роботи, існував і як окрема робота. Чому «П’єта», чужорідний елемент на цій картині, стає ще й назвою роботи? Жест відкритий до інтерпретацій, без ніяких обґрунтувань. Дівчинка – це про Діву Марію в дитинстві? Вона ще не знає про своє майбутнє материнство і про майбутнє оплакування? Чи може оплакуватимуть її? Вона займе місце Ісуса? Буде розіп’ята і оплакана матір’ю? Втім, все це може звучати занадто серйозно. Можливо, дівчинка просто грається фігуркою П’єти Мікеланджело, як хлопчик би бавився фігуркою воїна, як Наташа гралася образами з різних епох в своїх зображеннях101112.

Її сила немовби походила від постійної боротьби з невидимими монстрами, і її роботи були наповнені моторошним сумом. Здавалося, вона ловила моторошне на якийсь свій внутрішній радар. Її скурпульозне раціо, яке врівноважувало чи маскувало внутрішні бурі,  втілювалося в її підході до професії. (Що значило мати професію художниці в Україні в середині 1990-х?). Воно проявлялося в хірургічно тонкому володінні голками, скальпелями, кислотами, коли вона готувала свої пластини і дошки – форми для друку офортів і гравюр. Вона казала: «Техніка мене веде». Якось вона мені пояснила, що на віддрукованому графічному листі з тильної сторони не повинно бути жодної помарки. 

Наташа часто розміщувала зображення в овалі, це було одне з її улюблених обрамлень. Цей формальний прийом залишає поле навколо зображень – можливо, для інтерпретацій? Або для заміток? Вона часто використовувала це поле для написів українською, російською або англійською мовами чи додаткових «випадкових» зображень.

Я ще думаю над цією овальною формою яйця як над змістовним елементом. Багато її робіт нагадують відбитки несвідомого, чи відбитки снів. Пізніше, в її гуашевих серіях овали стають головами 1314, наче підтверджуючи, що ця форма – вмістилище несвідомого. Гуашеві серії з’явилися після деякої паузи в занятті мистецтвом, яка була в Наташи після закінчення інституту. В новий етап Наташа вступила сповненою сумнівів і протиріч. 

Тут знову варто звернутися до питання про можливості розвитку творчості для художниць у той час в Україні. Ще навчаючись, вона намагалася наполегливо робити кроки в кар’єрі, посилала свої роботи на міжнародні виставки і бієнале графіки, а потім отримувала поштою каталоги з виставок, де були вміщені її роботи. Після зкінчення інституту не мала постійної майстерні з обладнанням, якого вимагало заняття графічними техніками. Якийсь час продовжувала ходити друкувати в інститут, пробувала шукати тимчасові «прихистки»-майстерні.

І раптом, наче зраджуючи собі, взялася за гуаш – «примітивну» техніку, поширену в дитячих художніх школах. Цим принаймні можна було займатися вдома. Її роботи теж набули рис наївного мистецтва – декоративні, прості, і водночас дещо моторошні, вони видавалися наступним витком її іронії над світом і собою15

Ідея раптового зникнення, як у Маркеса, і залишеної після цього пустоти тривожила Наташу, і втілилася в деяких її пейзажах. Якось вона сказала мені, що жити цікаво хоча б тому, що можна буде колись себе побачити «у віці після 40-ка». Коли я згадую це, пустота з її пейзажів зіяє в мене перед очима. Мова не лише про її фізичну відсутність в нашому світі, з якого вона пішла в 34 роки. Погугливши її ім’я, я знайшла лише один лінк з інформацією про художницю Наталію Базилевич із трьох речень, в Енциклопедії сучасної України16. Там же розміщено дві репродукції її робіт. Це все. Сторінка оновлювалася востаннє 2003 року, ще до її смерті. Іронія в тому, що за цією інформацією, Наташа й не помирала. Просто десь ділась171819.

Наташа Базилевич неначе бачила окрім двох, ще й третім оком і цей погляд відчутний в її малюнках. Погляд, що показує моторошну дійсність, тихий біль, який можна подавити, іронізуючи над собою, але який зрештою захлесне тебе, захлесне світ навколо тебе. Наташа не чинила йому опору, вперто відмовлялась від рожевих окулярів, не хотіла пристосовуватися до світу, не боялася програти і ступити на територію хорору. Мабуть до цього жанру, який насправді має великий критичний потенціал, я б віднесла окремі її роботи. Я вже згадувала про голови-овали в її гуашевих роботах. В її архіві я знайшла невідомі мені малюнки на чорному тлі, де голова живе окремим життям, поміщена в пробірку, проростає в пробірці.

Малюнки жахів іноді несуть якесь звільнення. Так ніби жах дійсно стає відокремлений, виділений в пробірку, і тому вже не такий страшний. Око, яке виділяє жах в зовнішньому світі або в собі, здійснює важливу роботу, яка заслуговує підтримки. Я переконана, що Наташа повинна повернутися до нас, у майбутні виставки, у публікації. Її роботи сьогодні прочитуються як документ переломного часу, сповненого тривог і надій, не всім із яких вдалося збутися.

Текст написано у співпраці з кураторкою Оксаною Брюховецькою (2022).

Подяка Сергію Савченку за співпрацю. 

1Зображення: Наталя Базилевич, Із серії “Хмари”. Офорти. 60/45 см. 1994 р. Зображення надано авторкою. 
2Зображення: Наталя Базилевич, Із серії “Хмари”. Офорти. 60/45 см. 1994 р. Зображення надано авторкою.
3Зображення: Наталя Базилевич, Із серії “Хмари”. Офорти. 60/45 см. 1994 р. Зображення надано авторкою.
4Зображення: Наталя Базилевич, Із серії “Хмари”. Офорти. 60/45 см. 1994 р. Зображення надано авторкою.
5Зображення: Наталя Базилевич, Ілюстрації до роману Кнута Гамсуна "Пан". Літографія. 14/22 см кожна, 1995 р. Зображення надано авторкою.
6Зображення: Наталя Базилевич, Ілюстрації до роману Кнута Гамсуна "Пан". Літографія. 14/22 см кожна, 1995 р. Зображення надано авторкою.
7Зображення: Наталя Базилевич, Зорепад над Чорним морем. Гравюра на пластику, 50/60 см, 1996 р. Зображення надано авторкою.
8Зображення: Наталя Базилевич, Кам’яний пейзаж. Гравюра на пластику, 55/44 см, 1996 р. Зображення надано авторкою.
9Зображення: Наталя Базилевич, П'єта. Гравюра на пластику. 55/44 см, 1996.р. Зображення надано авторкою.
10Зображення: Наталя Базилевич, Алейка. Офорт. 45/23 см, 1995 р. Зображення надано авторкою.
11Зображення: Наталя Базилевич, Портрет бабусі. Олівець, 40/50 см, 1989 р. Зображення надано авторкою.
12Зображення: Наталя Базилевич, Портрет подруги. Олівець, 40/50 см, 1989 р.Зображення надано авторкою.
13Зображення: Наталя Базилевич, Щасливе подружжя. Папір, гуаш. 60/42, 2001 р. Зображення надано авторкою.
14Зображення: Наталя Базилевич, Без назви. Гуаш, 50/30 см, 1999 р. Зображення надано авторкою.
15Зображення: Наталя Базилевич, Без назви. Гуаш, 50/36 см, 2000 р. Зображення надано авторкою.
16Див. /esu.com.ua/search_articles.php?id=38864/.
17Зображення: Наталя Базилевич, Без назви. Продряпування по парафіну. 14/20 см, 1995 р. Зображення надано авторкою.
18Зображення: Наталя Базилевич, Без назви. Гравюра на пластику. 55/45. 1996 р. Зображення надано авторкою.
19Зображення: Наталя Базилевич, Марш (назва відновлена приблизно). Серія з 5-ти робіт. 65/53 см кожна. 1996-97 рр. Зображення надано авторкою.